Оксана була єдиною дочкою у батьків. Батько оберігав дочку, мати балувала і завжди твердила те саме:

– Головне вийти вдало заміж. Заможний чоловік – це щасливе життя, – наставляла вона Оксану, і та з нею погоджувалася.

Тільки де він, той заможний? У них в інституті були хороші хлопці, звісно. І наречений у неї був із хорошої родини.

Але батько стежив за дочкою строго – жодних нічних прогулянок, студентських посиденьок, виїздів на природу. Все було під контролем.

Незабаром її завидний наречений знайшов собі іншу пасію, більш вільну й цікаву, аніж Оксана.

Але тут настав захист диплома, стало не до любовних пристрастей.

Потім влаштування на роботу з татовою допомогою та налагодження особистого життя з маминого сприяння.

Мама знала, що робить. Єдина дочка має вдало вийти заміж, а тут і наречений з’явився – племінник її хорошої знайомої.

– Оксаночко, ти маєш придивитися до цього чоловіка уважніше. Він старший за тебе. Але ти маєш зрозуміти, що це плюс, а не мінус. Навіщо тобі хлопчисько? Сама подумай. А Олег Петрович чоловік серйозний. Має свою фірму. Тобі й працювати не доведеться.

– Але ж він був одружений, мамо! У нього й донька є, а значить аліменти.

– Нехай тебе це не турбує. Дружина була недолугою, до того ж вона з донькою давно в іншому місті живе. Це не проблема.

І знайомство відбулося. Батько Оксани багатозначно мовчав. У жіночі справи він не втручався з того часу, як дочка закінчила інститут.

Хай самі вирішують.

Але, як не дивно, Оксані Олег Петрович сподобався.

Десять років різниці її не бентежили. З такою зовнішністю, як у нього, він і ще через десять років виглядатиме просто чудово.

Красивий, з манерами, одягнений з голочки.

Оксана теж справила на нього враження, і вони одружилися.

Мама Оксани зітхнула з полегшенням, виконавши свій материнський обов’язок, і стала повністю присвячувати своє життя собі. Салони, магазини, поїздки з чоловіком у теплі краї вже без дочки…

А та, своєю чергою, маючи гарний приклад перед очима, теж не відставала.

Чоловік заохочував її запити й потреби. Тож Оксана жила на втіху собі.

А в обов’язки по господарству входили тільки вказівки працівниці, яка й так справлялася непогано, без її вказівок.

Грім серед ясного неба гримнув так несподівано, що Оксана й схаменутися не встигла.

У Олега Петровича не стало колишньої дружини. За якихось обставин, Оксана не цікавилася.

І він був змушений забрати собі… Дочку!

Це було нечувано. Ось тобі й не проблема! І що тепер із цим робити? Вона народження своєї дитини відкладала невідомо на коли, а тут у її домі з’явиться якесь дівчисько, якій вона, Оксана, має стати «другою мамою», як це називав Олег.

Але вибору не було.

Чоловік її думкою щодо цього особливо не цікавився, просто поставив перед фактом і попросив проявити милосердя.

Дівчинка ж не винна!

Незабаром він сам з’їздив по дочку й привіз її разом з убогою валізкою та шкільним рюкзачком.

Марія навчалася в третьому класі вже, була високою, тихою і навіть мовчазною, як відзначила Оксана.

Слова від неї зайвого не почуєш, усе мовчки, все тишком-нишком.

Але одне заспокоювало, що вона була схожа на батька. Точно його дочка, а не нагуляна цією недолугою колишньою…

Життя у великому будинку з батьком, мачухою та робітницею обтяжувало Марійку.

Просто до такого вона не звикла!

Щоразу після вечері дівчинка кидалася мити посуд, запитувала, де віник, щоб підмести підлогу, сама намагалася прасувати свої речі, а Оксану все це дратувало…

Батько дівчинки, весь у роботі і бізнесі, вдома з’являвся пізно, і в нього просто не вистачало часу на прояв турботи і ласки.

З дружиною він на них не скупився, а Марії діставалося в кращому разі погладжування по голівці і запитання:

– Як справи в школі?

І все ж Оксана відчула, що вона тепер обмежена в часі: не може будь-коли піти з будинку, відвідати свої улюблені місця, привести себе до ладу.

Не зранку ж бігти у фітнес-клуб!

І виспатися треба, і за комп’ютером посидіти, соцмережі погортати.

А потім приходила Марія, і теж начебто не втечеш: чоловік просив контролювати її навчання й допомагати з уроками.

Тому Оксана задумалася: а чи не запропонувати чоловікові відправити дівчисько в якийсь хороший заклад?

Але все ж таки не наважилася, а от у подовжену групу запропонувала:

– Розумієш, мені важко за її уроками стежити й допомагати їй. Я ж не вчителька. І дивись, трійки з’явилися. А там, у школі, вона уроки як слід робить. Це для її ж добра.

Але Олег розізлився так, що Оксана пошкодувала про свою пропозицію.

Так і тяглося це все: стосунки без душі, невдоволення, роздратування…

…А через два роки Оксана народила хлопчика. Постало питання про няньку, але Марії було вже майже дванадцять, і вона наважилася сказати, що допомагатиме доглядати за братиком.

І справді, кращої няньки було не знайти!

Марія встигала все – і уроки зробити, і з Денисом погратися, і все йому і собі перепрасувати.

А потім і постільне лягло на її плечі, оскільки хатній робітниці Ніні було вже за шістдесят і вона почала втомлюватися.

Оксана мирилася з усім, звикла до того, що Марія на підхваті у Ніни, а сама так само приділяла собі достатньо часу, щоб не втрачати шарм, необхідний світській пані.

Денис підростав, любив старшу сестру, як і її…

…Коли Марія закінчила школу, Денис якраз зібрався у перший клас. І знову вся турбота про його навчання лягла на плечі сестри, яка подорослішала не по роках.

Вона вступила в університет, вивчала англійську мову й навчала брата.

– Тобі не здається, кохана, що всю турботу про дім і сина ти віддала Марії? – запитав якось Олег дружину, яка все рідше й рідше була вдома після обіду, а часом і вечорами.

У неї зʼявилося коло друзів, якісь світські інтереси, зустрічі, кафе.

– А що тебе, власне, не влаштовує, коханий? Твоя дочка чудово з усім справляється. Ніна тільки вдає, що працює. Готує їсти, і на цьому її обов’язки закінчуються.

– Ось і я про те саме. Решта все на Марії, чи не так?

Оксана промовчала.

Так, на Марії! Але хіба дівчинка заперечує? А Дениса мама іноді із собою бере. Минулого тижня зводила його на виставку. Була з ним у музеї, на дитячому концерті. Хіба мало цього?

…Коли Марія закінчила навчання й отримала диплом, батько взяв її на роботу у свою фірму.

Бізнес давно вже переріс межі ринку нашої країни, і перекладачка фірми була якраз потрібна.

Там же ж, дівчина познайомилася з Іваном, спритним хлопцем із відділу продажів.

Кохання зʼявилося одразу прямо на очах у здивованого батька.

Він ніяк не думав, що його скромна й така тиха дочка наважиться на службовий роман. І це його спершу засмутило.

Але Марія заявила, що вони вирішили одружитися і вперше в житті наполягла на своєму. Довелося відступити…

Оксана засмутилася не менше за батька. Вона втрачала помічницю по господарству, і Ніна попередила, що вже буде йти на пенсію. Вік. А чоловік не поспішав шукати їй заміну.

Марія і тут проявила ініціативу:

– Я допомагатиму, мамо, – сказала вона весело. – Приходитиму раз на тиждень, прибиратиму, прасуватиму. Я завжди цим займалася.

– Так, але не раз на тиждень, а частіше, – відповіла невдоволена мачуха.

Тим не менш, Марія переїхала до чоловіка після пишного весілля і почала налагоджувати свій сімейний побут.

А Іван розслабився.

Спочатку заговорив про те, що хотів би відкрити свій власний бізнес.

Він кинув роботу і засів за компʼютер.

Але справа не пішла. Почати бізнес із нуля непросто.

Тесть, обурившись через його необачне рішення, допомагати відмовився, хоча зробив дочці хорошу надбавку до зарплати.

Але, не звикла витрачати на себе, Марія вносила всі гроші у сімейний бюджет, іноді тишком-нишком підкидала грошей вже підрослому братикові.

А на решту абияк тягнула себе й чоловіка.

Квартира Івана, як виявилося, була в кредиті, одягнутися й поїсти він теж любив, сходити в ресторан і з’їздити у відпустку теж був двома руками за.

А Марія… Вона поралася і з господарством, і з фінансами, і мамі допомагала. Так уже повелося…

Але незабаром у сім’ї відбулися серйозні зміни.

Похитнулося здоров’я Олега Петровича і в той самий час пішли з бізнесу закордонні партнери.

Все пішло на спад, причому суттєво.

Фірма ледь трималася на плаву.

І коли Олег зрозумів, що його здоров’я не дозволяє йому більше тягнути цей бізнес, йому нічого не залишалося робити, як продати його.

Марія так і продовжувала працювати, батько вмовив нового власника не звільняти її, хоча перекладачка й була вже майже не потрібна.

Той погодився, але заробітна плата в неї знизилася в рази.

Нероба чоловік зовсім зневірився, особливо після поминок тестя.

У такому стані були й Оксана з Денисом. Вони потребували підтримки, і Марія переїхала до них, залишивши чоловіка в роздумах:

– Або ти шукаєш нормальну роботу і приносиш гроші в сім’ю, або ми розлучаємося! – заявила вона йому.

Але в цей же час Марія зрозуміла, що вона при надії!

І напевно жінка зраділа б, попри все, але чоловік раптом заявив таке, що Марія вухам своїм не повірила.

– Яка дитина, схаменись! – обурився той. – Ні роботи, ні грошей. Татусь твій збанкрутував і залишив тебе ні з чим, і що тепер, злидні розводити?!

Марія аж присіла від почутого. Слів не було…

Марія одразу подала на розлучення, не чекаючи пробудження совісті чоловіка.

Та й любов давно пройшла до цього дармоїда і невдахи, який ще й частенько гульбанив.

Вона почала жити з мачухою й братом, який непогано навчався у школі, був розумним хлопцем із хорошим характером.

Але матеріально їм усім було нелегко. Звичайно, чоловік не залишив Оксану зовсім без копійки, деякі заощадження все ж таки були.

Але вона витрачала їх економно й неохоче, принаймні на сім’ю.

На себе так і не витрачалася, не відмовлялася від своїх звичок.

Господарством займалася Марія, єдина годувальниця у родині.

А коли в неї народилося маля, з її мачухою сталася дивна зміна.

Зовсім ще молода бабуся, прямо підбадьорилася! Від онуки не відходила, всьому навчалася сама, хоч і мала невеликий досвід догляду за немовлятами. І Марія дивувалася тому, як Оксана сприйняла цю ситуацію.

Хоча вона й знала, що в мачухи вже з’явився шанувальник, з яким вона була, безперечно, щаслива.

Це було видно і з її очей, і з поведінки. Тому і новонародженій дитині діставалося її тепло.

…Пройшов приблизно рік із цих подій.

Оксана одружилася зі своїм коханим і перебралася з Денисом до нього.

Марія залишилася з донькою в будинку батька, працювала віддалено перекладачкою.

Мачуха з новим чоловіком допомагали з продуктами й іноді на вихідні забирали маленьку Катрусю до себе.

Але на ці вихідні до Марії приїжджав Денис. Він все так само любив сестру, називав її найкращою в світі. І вона його дуже любила.

– Ти, Марійко, давай своє життя влаштовуй, – червоніючи говорив їй вже дорослий брат. – Хочеш, познайомлю тебе зі своїм учителем з фізкультури? Чудовий чоловік. І неодружений, між іншим. Я спеціально дізнавався.

Марія реготала від душі, тріпала його волосся і говорила:

– Заспокойся, звіднику!

Життя йшло своєю чергою. Не було великих сімейних негараздів, кожен був по-своєму щасливий.

Навіть Марія, яка любила свою сім’ю, але в глибині душі мріяла про те, що вона теж колись стане щасливою і знайде свою половинку, своє справжнє кохання. І дуже скоро все так і сталося…

КІНЕЦЬ.