– Марино, як же ти зараз жити будеш! – заголосила подруга Таїса на прощанні в Миколи. – Адже ти за Миколою, як за кам’яною стіною була, а зараз одна, зовсім одна.

Марина сиділа з кам’яним обличчям. Так, з чоловіком вони прожили більше двадцяти років, двох дітей народили, причому, обидва – сини. Он вони, поряд стоять, маму підтримують. Так, Микола був надією та опорою сім’ї, а головне – годувальником. Ну, нічого, проживуть якось. Старший син, Андрій, зовсім дорослий…

Коли все було закінчено і сім’я після поминок повернулася додому, Андрій заявив:

– Так, я з цієї хвилини залишаюся за старшого, – він звертався не тільки до матері, а й до брата. – Тому слухати тільки мене і робити так, як я сказав.

Марина спочатку здивувалася, а потім їй навіть якось полегшало від того, що тягар турбот переклав на себе син.

Андрій працював разом із батьком, тому невеликий сімейний бізнес залишився у надійних руках. Марина завжди була домогосподаркою. Випрати, приготувати обід, проводити та зустріти молодших зі школи, вивчити з ними уроки – її турботи.

Сім’я почала жити колишнім життям, тільки на місце голови заступив Андрій.

– Мамо, ти куди вбралася? Начебто сьогодні жодних заходів не планується? – старший син запитливо дивився на матір.

– Так у Михайла в школі збори, не піду ж я туди в халаті.

– А губи навіщо нафарбувала? На могилці тата ще земля не осіла, а вона фарбується!

– Ну, я ж маю добре виглядати перед батьками однокласників Михайла? – Марина втягла голову у плечі.

– Ти повинна дотримуватися жалоби по батькові! – Андрій обурився, насупив брови, так само, як колись робив його батько.

– Я дотримуюсь, – пробурмотіла Марина. – Тож з дому нікуди не виходжу…

З цієї хвилини матері заборонялося все – фарбуватися, робити гарну зачіску, одягатися і навіть спілкуватися із сусідами.

– Я так сказав! – Андрій дедалі більше ставав схожим на Миколу.

А потім трапилося щось надзвичайне. Через півроку після відходу чоловіка Марина надумала закохатися. Сергій з’явився у її житті зовсім випадково. Розлучений, нещодавно п’ятдесятиріччя відзначив, діти дорослі. Чим не пара?

Зустрічалися вони таємно, не дай Бог Андрій дізнається, а коли стосунки стали настільки серйозними, що Марина та Сергій вирішили жити разом, син став навперекір:

– Ти що надумала! А як пам’ять про батька?

На всі спроби сказати, що вона – взагалі жінка, якій нещодавно виповнилося сорок п’ять років, відгуку в душі старшого сина не знайшла.

Із Сергієм Марина продовжила зустрічатися, щоправда, таємно. А потім, зрозумівши, що Андрій від них не відступиться і зробить усе можливе, щоб їх розлучити, наважилася і піти з дому. Другокласник Михайло, природно, вирішив піти разом із мамою.

Син сприйняв це як зраду.

– Для мене її не стало, разом з батьком, – заявив він усім рідним, друзям та знайомим. – Як можна було зрадити пам’ять про батька?

– Але Андрію, – намагалася умовляти хлопця все та ж Таїса. – Тата немає, але Марина жива, ти про неї подумай, вона ж ще зовсім молода, їй жити та жити, твого брата молодшого виховувати.

– Я так сказав! – Андрій був не похитний.

Матір, до речі, так і не пробачив. Живе один собі, приспівуючи, вважаючи Марину зрадницею.

Ах, так, нещодавно він одружився. Звичайно, на весілля ні Марини ні Михайла, ні тим більше Сергія не було, їх не запросили. Про урочистість жінка дізналася випадково – спільні знайомі розповіли.

Єдине, кого вона зараз шкодує, то це дружину Андрія. Говорять, що вона у всьому слухає чоловіка і практично дивиться йому в рота. Так що улюблену фразу “Я так сказав!” є кому повторювати.