Вже наближається день народження моєї свекрухи, Тамарі Андріївні виповниться 50 років.

Останнім часом ми з чоловіком багато думали, що ж їй подарувати на це свято.

Не сказати, що ми, особливо, бідуємо, достаток у домі є у нас хороший, але ми і не олігарх звісно, а тим паче в такі непрості часи.

Чоловік мій отримує трохи більше 10 тисяч гривень, я близько 8-ти тисяч, за мірками провінції це дуже хороші зарплати, адже ми звичайні працівники, нічого особливого.

Тому думали мамі чоловіка якусь техніку купити. Але у неї все є, а чогось більш сучасного вона не хоче, каже:

– Я все одно буду робити все своїми руками, мені не потрібна ця вся кухонна дорога техніка, яку зараз рекламують. Я звикла до простих речей, та й світла вона не тягне багато.

Гаразд, мій чоловік запитав прямо:

– Мамо, а що ти хочеш, що тобі подарувати? Можливо, щось потрібно дуже?

А вона, несподівано, заявила:

– Оплатіть мені ресторан на ювілей, це буде самий чудовий і пам’ятний подарунок! Я про це багато років, як мріяла.

Я була така здивована, що й словами не передати!

Але що це за подарунок такий?

Невже можна про таке просити, звідки у нас такі гроші?

Але чоловік уперся: хоче мама, значить зробимо. Типу це є ювілей! Таке велике свято!

Ну добре, я по ресторанах не ходжу, ще не знала наскільки там все дорого, думала як в кафе.

Прийшли в посередній такий клас ресторану, головне, щоб ближче до дому.

Треба замовити, як свекруха просила, на 30 осіб: свекруха, ми, вітчим чоловіка, а всі інші – далекі родичі її. Коли нам нарахували банкетне меню, я мало не впала – майже 30 тисяч гривень з усім!

Це ж скільки нам відкладати потрібно на це свято. Я в сльози!

Адміністратор стала вираховувати по-новому: робила знижки, дещо сказала можна самим принести, прибрали банкетний мішуру типу кульок та інших речей, все одно вийшло мінімум 27 тисяч гривень виходить.

Я все одно вражена, але чоловік сказав: будемо замовляти!

Вийшли ми з Андрієм з того ресторану, сіли в машину, у мене зовсім настрою немає.

Прийдеться 27 тисяч гривень викинути на вітер!

Прошу чоловіка поговорити з мамою, щоб він з нею домовився – дасть їй навіть вже тих 10 тисяч і нехай вже вона купить те, що хоче, а ресторан нехай вітчим оплачує.

Виявилося, що свекор уже взяв дві путівки на два тижні на закордонні моря.

Менший брат чоловіка – не береться до уваги взагалі, він вчиться ще, сам просить гроші у мого чоловіка мамі на подарунок.

А друзі родини не будуть складатися на бенкет.

Тепер не можу спати: гроші викинуті невідомо на що, аванс вже внесений, хоча можна і забрати.

Кажу чоловікові: забери мою долю, я не піду, заощадимо на мені. Але чоловік сказав, що я маю поважати його матір і маю також там бути. Та я не хочу туди йти зовсім, мені це святкування зовсім не в радість.

Зараз мені просто хочеться зателефонувати свекрусі і все їй висловити, те, що я тут написала, але поки мовчу.

Так, ми молода сім’я і, поки, без дітей, так, у нас є своє житло, і навіть машина.

Але ми б могли ці гроші покласти собі в скарбничку, подарувавши хоча б чисто символічний подарунок, так як усі це роблять.

У нас же теж свої потреби є! І діти, можливо, скоро будуть. Ну чому не можна зробити ювілей вдома, а хвалитися пере усіма рестораном?

Чому ми повинні її друзів годувати і поїти? Мені дуже сумно, що свекруха думає лише про себе.

Можливо багато людей мене не зрозуміють, але мені дійсно шкода таких грошей.

Я не можу відмовитися від цього святкування, і чоловік вже попередньо якусь суму в ресторан той відніс.

Ну як так можна? Невже це правильно? От чому свекруха так зробила? Невже їй не шкода наших з Андрієм грошей?

КІНЕЦЬ.