В Ігоря не стало дружини. Провели в останню путь, чоловік повернувся додому і втомлено опустився на стілець. Раптом у двері подзвонили. Ігор підвівся, відкрив. На порозі стояла подруга дружини Надя. – Привіт, я до тебе із серйозною розмовою, – сказала жінка. – Заходь, – запросив Ігор гостю. – Ти ж знаєш, ми з твоєю дружиною подругами були, і вона просила мене вийти за тебе заміж, як її не стане, – раптом заявила Надя. Ігор аж присів від такої новини, нічого не розуміючи

 

Олена в сорок вісім років залишилася одна, не стало її чоловік, нездужав довго. Вона терпляче доглядала, хоч і всі давали прогнози, що недовго йому лишилося. 

Жили вони вдвох дуже добре, але дітей Бог не дав.

Після того, як поховала, довго приходила до тями. Самій важко це все переносити, і тільки на роботі відволікалася від самотності.

Олена вважала себе нещасливою, хоч і прожила з чоловіком двадцять чотири роки щасливо, але завжди мріяла народити дітей. А зараз тим більше, залишившись сама, постійно думала:

– Я вже старіюча жінка, хоч ще нічого, симпатична. І що на мене чекає попереду? Самотня старість. Як шкода, що немає дітей, пропонувала чоловікові взяти з дитбудинку, так він був проти, хотів своїх. А от не вийшло, не вийшло. І тепер сам пішов, а я зовсім одна.

Олена розуміла, яка вона старіюча, сорок вісім років, це ще розквіт, це так просто вона вже зараховувала себе до старіючих, бо самотність накладає певний відбиток. Але в той же час, щоб не відволіктися від самотності та суму, вирішила продати свою квартиру в місті та поїхати до батьків у село, де у них свій будинок. Батьки старіють, батько нездужає, вона потрібна їм.

Переїхала до батьків. Батько справжній господар, будинок утримував у порядку, поки ще міг, все зроблено добротно та ґрунтовно, три кімнати в будинку, кухня. Звичайно, батьки зраділи, тепер дочка поруч, їм легше буде.

Влаштувалася Олена фельдшером, не легко звичайно, добре, що однокласниця там працює, підказала вчасно. Але взяли з умовою лише до її пенсії. І справді, доопрацювати дали лише до пенсії. Батька на той час вже не стало, живуть вони з матір’ю вдвох.

Без роботи, звичайно, сумно, довелося звикати до життя на пенсії. У цьому віці складно кудись влаштуватися. Ось так і живе Олена вдвох з матір’ю, мама вже теж неважливо почувається. Олена, як може полегшувала їй життя. Добре, коли починається весняно-літній сезон, Олена більшу частину часу проводить на городі, їй подобається копатися на грядках, доглядати, поливати. Вона сама собі дивується:

– Мені раніше не хотілося колупатися в землі, завжди далека була від цього, а тут, раптом сподобалося, і головне бажання є. Як приємно бачити, коли зростає моя розсада. Напевно, це від нудьги, від самотності.

Все змінилося близько року тому, коли у порожньому сусідському будинку з’явився хазяїн. То був Ігор. Він старший за неї на два роки, а з його братом Сергієм вони були однокласниками. Сергій навіть кілька разів проводжав Олену з дискотеки, але потім вона поїхала вчитися, а він на службу. Ігор після закінчення школи поїхав вчитися, потім повернувся додому, одружився та осів в одному з найближчих сіл. Тому Олена його після школи ніколи не зустрічала. Батьків його вже не стало, тож будинок пустував.

Ігор збудував у селі будинок, виростив сина та дочку. Нещодавно овдовів, залишив синові будинок і господарство, поїхав сюди до батьківського будинку. А ще поїхав, бо дістала там його Надія, подруга його дружини. Чомусь вона уявила себе на місці його дружини, і незабаром після прощання заявилася до нього надвечір:

– Привіт, я до тебе із серйозною розмовою. Ти ж знаєш, що ми з твоєю дружиною подруги були, і вона просила мене вийти за тебе заміж. Щоб ти не був один, допомогу тобі організувати, за господарством стежити, он у тебе яке багате господарство.

Ігор здивовано дивився на Надію, не чекаючи від неї такого нахабства і наполегливості, добре в цей час зайшов до будинку син, який нещодавно одружився вдруге.

– Тітка Надя, як це мама могла таке сказати: заміж за батька? Щось незрозуміле ти говориш. Тим більше, ми з Катею збираємося жити з батьком. Ось завтра вже речі перевозимо, бо живемо у баби Зіни, кімнату знімаємо.

– А не треба було з Танькою розлучатися, що тобі не жилося, навіщо залишив їй квартиру в місті? Для чого приїхав сюди? – сердито говорила Надія.

Вона засмутилася, що її план переїзду до Ігора валиться на очах. Вона намагалася, розробляла стратегічний план, як би вийти заміж за Ігора та прибрати до рук його господарство. Сама давно в розлученні, років двадцять, і весь час дружила з дружиною Ігора, а особливо коли вона занедужала, Надія розгорнула бурхливу діяльність. Вдавала, що переживає, допомагає, але з каменем за пазухою. Ігор усе приймав за чисту монету, але виявилося, що вона мала свою мету. Ігор давно їй подобався, господарський, діловий, не гулящий, спокійний та ввічливий, заздрила Надія його дружині.

І навіть коли син із дружиною переїхав до Ігора, Надія не залишала свого бажання, їй дуже хотілося жити з Ігорем. Вона навіть у сільському магазині жінкам розповіла, що скоро вже переїде до нього, і вони будуть щасливі. Правда не говорила, що цього вона хоче, а навпаки пояснювала, що Ігор вже набрид їз запитанням: коли вона до нього переїде.

Ігоря запитав здивований сусід Микола:

– Ти що серйозно пропонуєш Наді жити з тобою? Вона на кожному розі каже, що ти її вже набрид своїми запитаннями. Жінки засуджують тебе, кажуть, що ще року не минуло, як не стало дружину, а вже за новою спідницею.

Ігор дивився на нього здивовано:

– Хто тобі таке сказав? Вона приходила до мене, пропонувала заміж вийти за мене, сказала, що моя дружина їй заповіла. Та ось син не дасть збрехати, – той стояв поруч і хитав головою.

Сусід хитав головою:

– Ну і справи, ну і Надя, говорить, що попало

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩