– В гості вона хоче приїхати! Згадала, нарешті, що в неї є сестра. А вона за стільки років хоч раз 100 євро сестрі передала? – Зоя ніяк не могла заспокоїтися після дзвінка рідної сестри.

Марія приїхала на короткий час додому у відпустку, і сама набрала Зою, сказала, щоб гостей чекала, бо приїде до неї на Великдень.

– Мамо, ну чого ти, не бурчиш, тітка скучила за нами. Та й з ким вона буде, самій на свята зовсім сумно.

Дочка Зої намагалася переконати маму, що нічого страшного не станеться, як тітка приїде.

Але у Зої на сестру був неабиякий осад, бо вона вважала, що сестра-заробітчанка відколи поїхала за кордон, то дуже загордилася, а могла б і родичці допомогти.

– Та з мене всі люди сміються, не вірять, що сестра мені за 10 років жодного євро не передала, – скаржиться Зоя.

– Мамо, ну що ти заладила, дались тобі ті сто євро. У нас все є, дякувати Богу, а тітці Зої були потрібні гроші, ти ж знаєш, яка у неї ситуація склалася, вона ж не з добра в Італію поїхала, – племінниця як могла вигороджувала свою улюблену тітку, і за сумісництвом хресну маму.

Але Зоя мала дуже впертий характер, і якщо вона вже щось вирішила, то переконати в протилежному її було практично неможливо. А вона була переконана, що сестра у неї погана, і не вартує того, щоб приймати її у себе на свята.

– Дивна ти мамо, ну як так можна, це ж твоя рідна рідна сестра. Ви на світі відколи бабусі не стало, дві рідні душі залишилися.

– Ти ще скажи, що я маю з нею спадщиною поділитися, – зиркнула Зоя на дочку.

Марта зрозуміла, що маму вона не переконає, тому вирішила не продовжувати цю розмову.

Свою хресну, тітку Марію, вона дуже любила. Доля у неї була непроста. Марія заміж вийшла, всі вважали, що їй дуже пощастило, бо чоловік був не бідний, мав і будинок, і машину.

Та в процесі сімейного життя казка виявилася не такою вже й привабливою. У Марії з чоловіком не було дітей. До яких лікарів вони тільки не зверталися, але все марно – лікарі розводили руками, казали, що видимих причин вони не бачать, і треба чекати.

Марія чекала, а от її чоловік після 15-ти років шлюбу завів на стороні собі іншу жінку, і коли у них мала народитися дитина, своїй дружині він вказав на двері.

У віці 35 років Марія опинилася практично на вулиці, бо у чоловіка було все так хитро оформлене, що їй нічого не дісталося.

Тоді вона і вирішила, що поїде в Італію на заробітки. Стала вона собі на житло заробляти, щоб мати куди повернутися. Євро до євро складала, тому і не допомагала сестрі.

Марта тітку розуміла, і навіть шкодувала, а от Зоя ні.

До неділі чекати Марія не стала, приїхала в село у вівторок, з коробкою квітів для висаджування.

– Зоя, йдемо разом могили батьків впорядкуємо, – запропонувала вона.

«Ну все, тепер вона точно буде говорити про спадщину», – подумала про себе Зоя.

Старша сестра, після того, як не стало матері, стала володіти усім родинним майном – і будинком, і всіма городами, бо ще при житті переконала маму, що так буде правильно. А тепер її найбільшим страхом було те, що сестра впімнеться про свою частку.

Після того, як сестри впоралися з роботою на цвинтарі, Зоя запросила сестру додому, щоб пообідати.

Марія витягла дві тисячі євро і дала Зої.

– Ось, сестричко, це батькам на памʼятники. Зробиш на свій вибір.

У Зої від здивування видовжилося обличчя.

– І що ти за це хочеш? Мамину хату ділити? – запитала.

Марія лише посміхнулася і обійняла сестру.

– Нічого я не збираюся ділити. Все твоє, а потім нашій Мартусі дістанеться. А в мене квартира є, у Світлий Понеділок чекаю вас всіх у себе на новосіллі. А в неділю, з твого дозволу, будемо у тебе, хочу піти в нашу церкву на Службу, скучила я на чужині за рідними місцями.

Марта дивилася на двох найрідніших їй людей – маму, і хресну, і її серце раділо, бо тепер вона була впевнена, що світло Великодня торкнеться і їхньої родини.

Джерело