в 55 років моє життя зупинилося. Дочка зустріла свою долю, а ось чоловік, зрозумівши, що з’явилась слушна нагода, вирішив піти з сім’ї. Точніше сказати, я запідозрила Антона у походеньках “наліво” і це виявилася правда, він сам мені в тому зізнався. “З тобою я був через нашу Улянку. А ось кохаю я її”. Я ж думала, що після розлучення стане легше. Та де там. Тепер шкодую, що все це затіяла!

Я з нетерпінням чекала можливості почати все спочатку після розлучення зі своїм невірним чоловіком. Але поступово я починаю розуміти, що в моєму віці це не так просто. Чи встигну я це зробити?

Іноді я трохи шкодую, що розлучилася. Можливо, потрібно було пробачити Антона…

Мій колишній чоловік вмів  заробляти гроші, піклуватися про сім’ю і не ходив з друзями “на пінне”. Однак у нього був один секрет, який я відкрила надто пізно. Крім мене, він зустрічався з іншою жінкою. І досить довго.

Коли я випадково довідалася про це й сказала йому про це, він зовсім не заперечував. “Чому? Скажи мені, чого тобі не вистачає у мені?” – тремтячими губами запитала я.

Він не хотів мені розкривати всієї правди, але я наполягла. – Ти мені подобаєшся, і я не хотів позбавляти дочку батька… – серйозно почав говорити мені колишній. “Але насправді я люблю її… ” – додав Антон, і в цей момент в середині мене щось розірвалося.

Я пов’язала своє життя з Антоном. Я був впевнена, що він моя доля і це назавжди. Я сподівалася, що він думає так само. Усвідомлення того, що він був зі мною лише через якийсь обов’язок, змусило мене задуматися.

Я потім довго ходила сама не своя. Кожен день я плакала по телефону своїй дочці і питала її, де я помилилася і коли щось зробила не так. Це був невдалий час. Позитивним було лише те, що у доньки вже було своє життя, і вона, доросла, легше переживала те, що сталося з нашою родиною.

Я не хотіла багато років жити з чоловіком, який мене не любить і має когось іншого. Тому я подала на розлучення. Антон не заперечував. Він фактично зі мною вже не жив. Я не питала, де він живе, бо знала, що він із нею.

Я відчула таке полегшення, коли все закінчилося. Я думала, що почну своє життя спочатку. Мені було п’ятдесят п’ять, не такий вже й вік, чи не так?

Але через два роки я почала думати інакше. Я настільки звикла жити з кимось, що від самотності дома мене трусило.

Але і знайомство з чоловіками мого віку – окрема тема. Якщо після п’ятдесяти хтось самотній, то це з поважної причини. Я не збираюся братися за якогось відчайдуха. Тому я йду з роботи прямо додому і дивлюся телевізор. Єдина надія – моя дочка чекає дитину. Стати бабусею – це те, що тримає мене на цьому світі…

Джерело