– Яна, ти не забула, що ми в суботу йдемо до батьків? – Запитав Олександр дружину.

– Не забула. Саша, а може, не підемо цього разу? Адже це не день народження, не ювілей, а просто жіноче свято. Давай пропустимо, – попросила Яна чоловіка.

– Ні, треба йти. Ну сама подумай: усі зберуться, а нас немає. Мама образиться. Що тут складного? Тобі нічого робити не треба – мама навіть готує все сама, а ви з Оленою приходьте до них, наче на каторгу.

– Сашко, це вам з Льошею нічого складного: прийшли й спокійно спілкуєтеся з гостями, а не чекаєте, коли вас в черговий раз кудись носом ткнуть. А ми з Лєнкою весь вечір, як на вулкані, – відповіла Яна.

Відносини зі свекрухою у Яни були не те щоб зовсім погані, але й хорошими їх назвати не можна було. Наталія Антонівна звикла командувати у сім’ї, що складається з трьох чоловіків: чоловіка, та двох синів.

А коли сини одружилися, несподівано відчула, що влада з її рук потроху вислизає та переходить до інших жінок – молодих дружин Олександра та Олексія. Звісно, ​​їй це не сподобалося.

“Синдром втрати влади” у Наталії Антонівни супроводжувався звичайними симптомами. По-перше, вона хотіла, щоб син зрозумів, що він узяв за дружину невмілу, ледарку і нечупару.

І свекруха під час кожного візиту шукала цьому докази. Як вона раділа, коли бачила в коридорі немите взуття, чи повний кошик брудної білизни!

По-друге, Наталія Антонівна зображала з себе експерта абсолютно з усіх питань: від того, як правильно розкласти продукти в холодильнику, до того, як виховувати дітей.

– Яна, ну подивися: у тебе тут все стоїть дуже не зручно. Підставку для ножів треба встановити ліворуч, а банки з крупами – праворуч, – навчала вона невістку.

– Але ж ви самі завжди кажете, що в мене руки ростуть метром нижче, ніж у всіх інших людей. Ось я і ставлю все так, як мені зручно, – жартувала Яна.

Але якщо свекруха переходила кордони, вона мовчала і чоловікові не скаржилася, бо сама могла за себе постояти.

Проте, за чотири роки всі ці «позиційні маневри» її стомила, і Яна намагалася якомога рідше зустрічатися зі свекрухою.

Останнім часом їй полегшало, бо півтора року тому одружився Олексій – молодший брат Сашка, і Наталя Антонівна перемикнулася на молодшу невістку.

– Сашко, ну давай не підемо. Скажімо, що я захворіла, – знову попросила вона чоловіка. – Я ж чудово знаю, як ці посиденьки проходитимуть і чим усе закінчиться.

– Але минулого разу, на Новий рік, все ж пройшло нормально!

– Для тебе – так, нормально. І цього разу все буде так само. Спочатку гості привітають жінок, потім піднесуть тост за господиню, потім почнуть куштувати закуски та нахвалювати Наталю Антонівну.

– Ну, то й що тут особливого? – Запитав Олександр. – Мама справді смачно готує.

– А я з цим не сперечаюся, – відповіла Яна. – Але потім твоя мама обов’язково скаже, що вона вважає, що домашня їжа набагато корисніша за ресторанну і проїдеться по молодих господинях, які годують чоловіків напівфабрикатами та іншим шкідливим фастфудом.

– Пам’ятаєш, як вона заявила минулого разу:

– Уявляєте: прийшла до Сашка, а в них на кухні лежать коробки з-під піци! Вони її замовляли! Якщо чоловікові захотілося піци, чого її не спекти вдома – і смачніше, і дешевше?

– Але ж ні, вони замовляють! І Сашко змушений їсти цей картон замість пишної домашньої випічки!

– А ти сидів і мовчав, поки я обтікала від тих помиїв, які на мене вилили! А чому ти не сказав, що напередодні я пекла пироги з рибою? А піцу ти замовив, бо до тебе зненацька прийшли Генка з Максом.

– Яна, але ж ніхто не звернув на її слова жодної уваги!

– Я звернула! І мені було прикро! А ви з Льошею не звернули уваги на слова матері навіть тоді, коли вона почала скаржитися своїй сестрі, що їй не пощастило з невістками – обидві якісь не господарські.

– І тітка Римма їй підтакувала. Я хотіла відповісти, але Олена мене втримала. А потім Гліб закапризував і мені вже було не до Наталії Антонівни.

– Яна, я поговорю з мамою, щоб вона тебе не зачіпала. Слово честі!

– Добре. Але якщо вона знову щось скаже, я мовчати не буду. І тоді це справді буде мій останній візит до твоїх батьків, – сказала Яна.

У суботу зібралася досить велика компанія: крім господарів були ще обидва сини з дружинами та дітьми. Тітка Римма з чоловіком, та їхня старша дочка Віка з п’ятирічною донькою.

Яна здивувалася, побачивши Олену.

– Я думала, що ти не прийдеш. Скільки зараз вашій Наді? – Запитала вона.

– Вже місяць та тиждень, – відповіла Олена.

– І ти притягла сюди дитину?

– Я не хотіла йти, але Наталя Антонівна мені поставила ультиматум. Ми з Льошею домовилися, що підемо раніше.

– І я спробую втекти швидше. Гліб знову вередуватиме – він від такого багатолюдства втомлюється: тут жарко, галасливо. Я б із задоволенням сьогодні вдома залишилася, але Сашка впертий, як віслюк: «Мама образиться»!

Тим часом гості сіли до столу. Привітали жінок, піднесли тост за господарку, похвалили її кулінарний талант.

У цей момент Яна завмерла. Але, на її подив, розмова пішла про якесь нове телевізійне шоу. Яна його не дивилася, тому в обговоренні не брала участі.

Минуло півтори години. Гліб, як і передбачала Яна, втомився і почав вередувати. Вона взяла його на руки.

І тут Наталю Антонівну наче прорвало.

– Яна, ти на роботу збираєшся виходити? Гліб уже великий, цілком можна в садок віддати, – заявила вона.

– Наталю Антонівно, вашому онукові два роки. Місце в саду нам дадуть у три. Ось, як Гліб піде в садочок, тоді і я піду на роботу, – спокійно відповіла їй невістка.

– Нічого собі! То ти ще цілий рік збираєшся у Сашка на шиї сидіти? – Вигукнула свекруха. – Розпестили вас! Ми сиділи з дітьми до півтора року, а потім їх у ясла, а самі – на роботу.

– Так зараз таких садків, у яких є ясельні групи, удень з каганцем не знайти, – втрутилася у розмову Олена. – Тільки, якщо приватні. А там стільки платити, що дешевше самій з дитиною вдома сидіти.

– Ось бачиш, Риммо, – звернулася свекруха до сестри, – я ж кажу: розпестили. Гаразд – Сашкові тільки рік терпіти залишилося, а Льоші – цілих три!

– Мамо, а мені подобається, що Яна вдома. Я навіть умовляю її взагалі звільнитися. Але вона не погоджується – ніби там без неї вся робота зупиниться, – заперечив Олександр.

– І я з Сашком згоден, – підтримав брата Олексій.

– А я ось вважаю, що три роки сидіти вдома і нічого не робити – це занадто, – заявила Наталя Антонівна.

– А те, що нікуди подіти дітей – це просто відмовки. Захотіли б працювати – знайшли б вихід. Ми ж якось крутились! А їм і три роки вдома сидіти, і державна допомога – мені здається, що всі ці заходи лише плодять нероб.

– І що ви можете запропонувати? – Запитала Яна. – Може, ви сидітимете з Глібом? Тоді я із задоволенням піду на роботу. Навіть не піду, а побіжу!

– Мені тільки п’ятдесят сім, я поки що не готова цілодобово з онуками сидіти, а ось дещо запропонувати вам з Оленою можу.

– І що? – Запитала Олена.

– Все просто: ти все одно сидиш удома з донькою, придивишся заодно і за племінником. Нехай Яна щоранку привозить до вас Гліба, а після роботи забирає. Як вам ідея? – переможно глянула свекруха на невісток.

На Наталю Антонівну з подивом подивилися всі: і обидві невістки, і сини, і навіть Римма з дочкою.

– Шикарна ідея! – сказала нарешті Яна. – Була б у мене можливість, я вам Нобелівську премію дала б. Мене лише одне запитання цікавить: за що ж ви, Наталя Антонівно, так не любите своїх онуків?

– Чому не люблю? Я просто запропонувала раціональне рішення.

– А я розповім вам, як це виглядатиме на практиці: я підіймаю Гліба о пів на сьому, одягаю його, сонного, і тягнуся з ним у переповненому автобусі на інший кінець міста.

– Віддаю його Олені, а сама знову на автобус і проробляю весь маршрут у зворотному напрямку – це хвилин сорок, якщо в місті заторів немає.

– І якщо мені пощастить, то до дев’ятої я навіть встигаю на роботу. Увечері все повторюється. До восьмої вечора ми з Глібом удома. І влітку, і восени, і взимку.

– А що відбуватиметься протягом дванадцяти годин у квартирі в Олени, я навіть уявити собі боюся! Одній дитині два роки, іншій – два місяці.

– І ви вважаєте свою ідею раціональною? Я б дала їй іншу назву: маячня, абсурдна, безглуздя, божевільня – вибирайте самі, що вам більше подобається.

– Як ти смієш зі мною так розмовляти? – обурилася Наталя Антонівна. – Саша, твоя дружина фактично назвала мене дурепою, а ти мовчиш.

– Мамо, але твоя ідея, скажімо чесно, так собі, – прийшов на допомогу братові Олексій.

– Ну, якщо мати у вас така недалека, то, будь ласка, по допомогу не звертайтеся! – Образилася вона.

-Можна подумати, що ми колись зверталися, – одночасно подумали Яна та Олена. Але обидві воліли промовчати.

Після цієї суперечки гості почали збиратися. Наталія Антонівна демонстративно попрощалася лише з сім’єю сестри та синами, повністю проігнорувавши невісток.

Але ні Яна, ні Олена не образилися. Навпаки, вони сподівалися, що найближчим часом свекруха навряд чи потішить їх своїм візитом.

Давно потрібно було виказати, а не терпіти. За правду, взагалі-то не ображаються! Я слушно міркую? Чи свекруха має рацію?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.