Зараз мені таки досить складно описати, що у мене в ці миті на душі, коли зустрічаю його якийсь байдужий та ніби відсторонений погляд.

Микола ж мені, як ніби ні в чому не бувало, посміхається і дивиться на мене, але бачить лише те, що на поверхні лежить. Доглянута та старанна жінка в його будинку, хороша господиня, яка завжди вчасно подасть йому смачну гарячу домашню їжу після роботи. Яка тримає увесь домашній побут на собі і тримає дуже добре.

Живемо ми з Миколою останнім часом, ніби, як за звичкою якоюсь, ніби все йде по своїй колії, але останнім часом якісь незрозумілі підозри не покидають мене.

Вже за звичкою ввечері лунає дзвінок у двері, повертається додому мій чоловік, і все відбувається, як завжди, нічого нового, нічого особливого.

Короткі розмови та часті його пояснення, чому він вчергове затримався на роботі. Микола не любить виправдовуватися і на мої питання легко відповідає, що я накручую багато в своїх думках, а потрібно до життя відноситися простіше, так в усім буде краще, мовляв, я вигадую зайве і лише настрій собі псую.

Іноді, дійсно, чоловік говорить, що щиро кохає, переконує, що я найдорожче і найцінніше, що було в його житті, але останнім часом, після однієї розмови, я йому довіряти зовсім перестала.

Ми живемо разом не так довго, півтора року і в душі я не можу повірити в те, що між нами минули всі щирі почуття, на яких ми свою сім’ю і будували.

Інколи мені самій здається, нас врятує поява нашої дитини, але чоловік планує стати батьком через два роки, коли ми будемо стійко стояти на ногах, мовляв, молодій сім’ї спочатку потрібно пожити для себе.

Микола хоче стабільності та підвищення в кар’єрі, але він не дуже прислухається до моєї думки, на жаль, у мене складається таке враження, що він взагалі зі мною не рахується.

Я постійно мовчу, тому що кохаю його і вірю, що все ще налагодиться в нашій сім’ї. Багато молодих сімей проходять через дрібні побутові негаразди, поки звикнуть до відповідальності одне перед одним.

Не даремно всі говорять, що перші три роки шлюбу найважчі. напевно, люди таки праві.

Про те, що мій чоловік якось змінився і перестав відноситися до мене так, як раніше, перший раз натякнула мені моя знайома.

Ольга якось подзвонила і розповіла, що зустріла мого Миколу в банку випадково, розговорилися вони, потім він, несподівано, запросив її повечеряти удвох, вона зрозуміла так, що він її покликав на побачення.

Ольга тоді відразу мені зізналася, що телефонує мені лише з метою запобігти зраді і нашому розлученню, лише з благих намірів, так би мовити, пропонувала допомогу, якщо знадобиться, бо вона завжди за те, щоб зберегти сім’ю.

Щиро кажучи, мені було зовсім неприємно чути її розповідь, але я вдала, що нічого недоброго не почула, що все розумію і подякувала їй.

Але в душі мені було неприємно чути це від сторонньої людини. Як таке, взагалі, можливо, щоб мій чоловік кликав її на вечерю? Це побачення, виходить? Чи як?

Я тоді вислухала її і просто відразу поклала телефон, наполегливо намагалася не дивитися правді в очі. Я навіть думала, що це вона спеціально так чомусь сказала. Чи багато заздрісників на забезпечених одружених зараз є.

Чоловікові я, звісно, нічого говорити не стала, думала згодом все розповім, коли підберу потрібні слова, адже сама не знала, як ту розмову почати.

Та, правду кажучи, розмова з Ольгою довго не давала мені спокою, я просто не могла її викинути з голови, хоча не хотіла її слова сприймати всерйоз. А що, якщо вона вигадала все?

Але останнім часом я стала помічати, що коли ми з Миколою гуляємо на вулиці, а трапляється це не так часто, він часто зацікавлено дивиться на інших.

Рідкісними тепер стали компліменти від мого чоловіка останнім часом, про квіти взагалі мовчу. Чи це просто минув, як кажуть в народі квітково-цукерковий період в нашому сімейному житті?

Я довго мовчала, але розуміла, що це не вихід зовсім.

І одного разу я якось зателефонувала другові Миколи. Попросила щиро сказати, чи є у мого чоловіка інша, чи знає він щось про це.

Той відповів, що це всього лише мої вигадки, що він ніколи нічого подібного за моїм Миколою не помічав, але я не вірю, просто не вірю і крапка.

Від усього цього непорозуміння я вже малюю в своїй уяві негарну картину, як одного вечора він перейде до серйозної розмови і запропонує розлучитися мені.

Я й сама не хочу з ним починати цю розмову, бо не хочу розлучатися з Миколою, але й жити в невідомості такій більше не можу.

Можливо хтось дасть пораду, як мені зараз бути? Як поговорити зі своїм чоловіком, щоб зберегти сім’ю.

Як ви гадаєте: якщо жінка відчуває щось недобре, то тут таки присутні зрада? Дуже часто останнім разом чую це від людей, мовляв, якщо вже є підозра в дружини щодо чоловіка, то це зовсім не просто так.

Джерело