— Уявляєш, вони купили їй квартиру! — я стояла на кухні, стискаючи в руках чашку, і ледве стримувала обурення.

Чоловік відвів очі, наче намагався уникнути цієї розмови.

— Кому «їй»?

— Кому-кому! Молодшій сестрі! — я майже шипіла.

— Продали дачу, взяли кредит, а нам сказали чекати!

Він похитав головою.

— Та ну, може, ти щось не так зрозуміла?

— Ой, не так!

— Я кинула ложку в мийку.

— Я довго мовчала, не хотіла тебе засмучувати, але, коли вони зробили це за моєю спиною, я просто не витримала.

Чоловік зітхнув і потер обличчя.

— Нам вони теж допомогли. Пам’ятаєш, дві тисячі доларів дали?

— Дали. І сказали, що більше нічого не отримуємо, бо ти — чоловік, і маєш сам заробити. А сестра що? Чим вона особлива?

Чоловік розвів руками.

— Їй 28 років, вона незаміжня, живе з батьками, а вони її хочуть вже від себе якось відділити.

— А ми що?! — я майже кричала.

— Вшестеро тулимося в двокімнатній квартирі, платимо іпотеку, економимо на всьому, а вона захотіла жити одна, і їй усе просто купили?

Він мовчав.

— І знаєш, що найгірше? Вона ще й машину собі купила.

— Машину?!

— Ага. А мама мені ще місяць тому казала, що сестра нібито вклала свої заощадження в квартиру. То де ж правда?

Чоловік задумався, потім знизав плечима:

— Ну не знаю. Може, і справді свої гроші вкладала, а машину вже на щось інше купила?

— Та ну! Батьки просто мені брехали, щоб якось виправдатися.

Ми сиділи мовчки. На плиті булькав суп, а я відчувала себе нікому не потрібною.

— Мені просто так важко від цього всього, розумієш? — тихо сказала я. — Я теж їхня дочка. Я теж потребую допомоги.

Чоловік мовчав.

— А коли я сказала матері, що це несправедливо, знаєш, що вона мені відповіла? Що молодшій пощастило менше, що вона не має сім’ї, тому треба їй допомогти фінансово. А нам — ні.

Чоловік закрив очі, потер перенісся.

— Я поговорю з ними.

— Та що тут говорити? — я гірко посміхнулася. — Квартиру вже купили, рішення прийняли. Ти ж розумієш, що вони самі зробили нас із сестрою чужими тепер?

Чоловік важко видихнув, встав і підійшов до вікна.

— Вона ще й на новосілля запросила, — додала я.

Він обернувся:

— І що, підеш?

— Ні. Я не хочу конфліктувати з нею, але бачити її посмішку і чути, як вона вихваляється квартирою, на яку батьки витратили все, а ми залишилися ні з чим? Не хочу.

Чоловік кивнув.

Ну хіба це справедливо? Хіба можна так розділяти дітей? Я сама мати, і ніколи б не зробила такого. Як мені тепер з цим жити? Як не тримати образу?

Я зовсім заплуталася в своїх почуттях, у своєму ставленні до рідної сестри і власних батьків.

Джерело