Виявилося, що ми з Сергієм – дядько і племінник, і зовсім не рідні діти нашим батькам. Аріна і Назар жили разом вже багато років, але діточок у них не було.

Тоді ще ніякі ЕКО “простим людям» не робили, тому єдиним способом обзавестися дітьми було усиновлення. Але Аріна і Назар все якось не вирішувалися, якби не той випадок …

Чоловік і дружина часто їздили в село допомогти батькам. Мама Орисі працювала в місцевій школі вчителем і часто розповідала про своїх учнів. Ось і в цей приїзд дітей Ольга Степанівна почала журитися, що одна її п’ятнадцятирічна учениця, Галя, ось-ось має наро дити, з’їздила в літній табір і повернулася з таким ось «сюрпризом».

А наро джувати куди, одна мати у неї й то не путня, хоче відмовитися від дитини відразу як нар одить цю дівчину. Аріна і Назар переглянулися: – Може, нам забрати у неї малюка? Ольга Степанівна переговорила з дівчиною, та була згодна, більше того, вона дуже зраділа такій перспективі. А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати.

Дивна пошарпана жінка заявила з порогу: – А ще одну дитину вам не треба? Трирічного? Аріна і Назар знову переглянулися, і запитали: – А що, ще один є?

– Так, Василько, Галчин брат … Ну, син мій виходить. Набрид він мені гірше гіркої редьки, хочу в притулок його здати.

– Не треба в притулок. Приводь, подивимося на нього …

– Галь, поклич Ваську! Сестра з круглим животиком відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима.

Ну як не взяти такого ?! Назар взяв його на руки і сказав, звертаючись до жінки: – Коли відмову писати поїдеш?

– Стривай … давай про оплату домовимося … ми вам двох дітей, а ви нам що?

– Ах, ти яка! Здали б в дитбудинок, ніхто б вам нічого не заплатив, це точно!

– Так, ладно тобі … Ну, дайте хоч скільки-небудь …

– Добре, заплатимо ми вам, але небагато. І документи спочатку оформимо! Додому подружжя вже поверталися зі мною, рудоволосим синком, а через місяць і «братика» привезли, Сергієм назвали.

Так і росли ми з братом багато років, не знаючи, що батьки нам не рідні, а між собою ми і не брати зовсім, а дядько і племінник …

Розкрилося все тільки коли Сережіна мати, Галина, з’явилася у нас вдома двадцять років по тому. Батьки вийшли поговорити з цією жінкою в під’їзд, але ми з братом були вдома і дещо почули.

– Грошей нам з мамкою треба ще, зовсім туго живеться …

– Галя, ми вам заплатили сповна багато років тому, та й документально у нас все оформлено … За що ми повинні вам платити? – А за те, щоб не розповіла я хлопцям, що не рідні вони вам!

Чи не дасте грошей, вони про все дізнаються!

– Гаразд, скільки вам треба? Ми з Сергієм вийшли в під’їзд, щоб позбавити батьків від цієї шантажистки: – Не треба, тато, нехай розповідає! Галя фиркнула, розвернулася і пішла, а ось з батьками у нас відбулася серйозна розмова.

Того вечора ми з братом дізналися, хто ми є насправді. Батьки переживали, що щось зміниться в нашій ро дині, якщо ми дізнаємося правду. Але ми навпаки стали ще більше поважати цих золотих людей, які виростили і виховали нас і дали нам, що рідним, все найкраще! Наші батьки – найкращі люди у світі!

КІНЕЦЬ.