Увечері Анна Михайлівна приїхала в свою квартиру, за чеками про оплату комунальних послуг. Чомусь син був удома, а Віра зустріла свекруху з винуватим виразом обличчя.

– Мамо, пробачте мене, – благала невістка.

– Я думала, трохи пізніше оплачу. То меблі захотілося нові купити, то синові черевички. І якось боржок і піднакопичили. Анна Михайлівна присіла на стілець і опустила голову. Їй більше не хотілося чути виправдання невістки, такого від неї вона не чекала

Анна прожила з сином і невісткою п’ять років, і з кожним днем вона все більше відчувала, що стала непотрібною у власному домі. Тому якось наважилася і сказала синові:

– Сергію, ти одружився, у тебе вже двоє діточок народилося. Щось останнім часом ми з твоєю Вірою не надто ладнаємо. Давай я з’їду від вас, тісно нам разом жити в двокімнатній квартирі.

– Мамо, що сталося?

– Сергій здивувався, – на кшталт ви з Вірою завжди ладнали.

– Ладнали то ладнали, – пробурмотіла Анна Михайлівна, – тільки ти, синку, додому в десятій вечора приїжджаєш, а в сьомій ранку їдеш. Звідки ж ж тобі знати, що вдома відбувається.

– Мамо, а куди ти? – засмутився Сергій.

– Так в будинку моєї подруги Лесі, недорого здають гарну однокімнатну квартиру. Ось я там деякий час поживу, поки ви своє житло придбаєте.

– Мамо, може я з дружиною поговорю, все-таки?

– Так тісно нам, синку, разом. Я все розумію.

Після цієї розмови зібрала Анна Михайлівна свої речі, і переїхала на знімну квартиру. Синові дзвонила раз в тиждень, щоб не докучати. Завжди приїжджала до онуків у свята. Тепер з’явилася можливість робити дітлахам хороші подарунки, адже що одній то на їжу потрібно.

І квартира їй дуже дешево обходилася. Та сумувала Анна Михайлівна за своєю квартирою, але, що поробиш, молодим скрізь дорога. Нехай і вони поживуть щасливо, як колись вона з татом Сергія.

Так вони прожили ще п’ять років, сталася ситуація, яка потребувала негайного вирішення. Занедужала сестра Сергія, Світлана, старша дочка Анни Михайлівни. Жила вона в іншому місті, дуже далеко. Квартиру Світлана з чоловіком теж знімали, як і вона. Ох, як Анна Михайлівна в той момент пошкодувала, що гроші особливо ніколи не збирала і не відкладала.

Нічого не вдієш, довелося мамі звертатися до сина.

– Сергійку, Світланка у нас захворіла. Гроші потрібні великі.

– Так, мамо. Я знаю. Вона дзвонила, питала у нас, але нам нічим їй допомогти, я таких грошей ні разу в житті не бачив.

– Сергійку, доведеться нам квартиру нашу продати. Половину вам з Вірою віддам, а половину – Світлані, на лікування і відновлення.

– Так, мамо. Звісно. Будемо тоді собі житло в кредит брати, якраз перший внесок буде. А то мало нам вже двокімнатної. Віра вчора сказала, що скоро ми тебе ще одним онуком порадуємо.

– Рада я за вас, Сергійку, – сказала Анна Михайлівна.

Жінка почала збирати документи на квартиру. Вона прийшла в жек за довідкою, що за квартирою немає ніяких боргів. А в жеку її ошелешили, що за цією квартирою числиться борг за комунальні послуги, уже солідна сума назбиралася.

– Цього не може бути, це якась помилка, – я зараз подзвоню синові.

– Синку, здрастуй. Мені тут в жеку сказали, що у нас борг за квартиру величезний.

– Ні, мамо. Такого не може бути. У нас Віра бюджет веде, ти ж знаєш. Вона щомісяця мені каже, що за квартиру заплатила. Вона онлайн платить, там і чеки можна подивитися.

Увечері Анна Михайлівна приїхала в свою квартиру, за чеками для жеку. Чомусь син був удома, а Віра зустріла свекруху з винуватим виразом обличчя.

– Мамо, пробачте мене, – благала невістка.

– Я думала трохи пізніше оплачу. То меблі захотілося нові купити, то синові черевички. І якось боржок і піднакопичили.

Анна Михайлівна присіла на стілець і опустила голову. Їй більше не хотілося чути виправдання невістки. Їй більше нікого не хотілося чути. Гроші їй були потрібні терміново, а звідки їх тепер взяти, вона не знала.

КІНЕЦЬ.