Я змогла двічі увійти в ту саму річку. Часто так буває, коли дві людини кохають одне одного, а потім розлучаються. Ми прожили з хлопцем разом майже п’ять років і лише до шостого року чесно зізналися одне одному в тому, що наші почуття згасли. Звісно, вирішили розлучитися.

Ми роз’їхалися та почали жити окремо. Тривало це близько трьох років. Ми також періодично спілкувалися одне з одним і були щось на зразок друзів. Мене все влаштовувало в ньому, а йому все також подобалася я. Однак, ми не змогли знайти нове щастя.

Замінити одне одного виявилося не таким простим завданням. У всіх нових партнерах я намагалася його бачити. Я прищеплювала їм його звички у спробах перевиховати всіх нових чоловіків у моєму житті. Найцікавіше те, що він робив те саме з іншими жінками.

І ось через три роки у розлуці ми знову зійшлися разом. Не скажу, що ми були дуже щасливі. Але щонайменше раді. Ми обидва відчували, що разом наше життя стає кращим. І згодом ми знову почали відчувати одне до одного те, що було  у нас раніше.

Однак це було не просто возз’єднання. Ми почали приймати себе. Наші стосунки вийшли на новий рівень. Ми були одне для одного, немов кровні родичі, а не дві незнайомі люди, що зустріли одне одного. Це справді неймовірне почуття.

Цікаво також і те, як до цього поставилися наші друзі та батьки. Хтось був за, а хтось проти. Думки, як їм і належить, розділилися. Звичайно, ми не стали їх слухати. Адже приймати чиюсь сторону у стосунках вкрай неправильно. Проте, мабуть, зрозуміти це не кожному.

Нині ми живемо рік разом. Нам добре одне з одним і такого комфорту я ніколи не відчувала. Навіть у перших п’яти роках, що ми жили разом. У нас взагалі є все необхідне для спільного шлюбу: спільні цілі, підтримка та сумісність. Можливо, колись ми замислимося про дітей. Але я відчуваю, що ревнуватиму їх до нього. Переконалася, що двічі увійти в ту саму річку все-таки можна.

КІНЕЦЬ.