На сьогоднішній день я маю досить таки багато колежанок на роботі. З деякими навіть декілька років дружу, у нас з ними спільні інтереси.

Не можу сказати, що це дуже хороша дружба, але ми з ними спілкуємося дуже часто, інколи й відпочиваємо разом, адже багато часу разом проводимо на роботі, звикли одна до одної давно.

Так склалося, що серед своїх подруг я одна живу зі своїми вже немолодими батьками, мама й тато живуть разом з нами.

Я маю чоловіка та доньку. Ми разом живемо з моїми мамою і татом у трикімнатній квартирі. Батьки нам виділили дві кімнати, бо донечка вже підросла і їй потрібний свій власний простір, ми усі розуміємо це.

Коли ми на роботі та вдома спілкуємося з подругами, вони постійно говорять, що всього в житті досягнули самі, бо важко працювали, все своїми силами піднімали.

Моя подруга Мар’яна сказала, що взагалі починала з чашки та ложки на кухні бо без нічого сиділи, мали лише одні стіни порожні на орендованій квартирі.

Виходить, під час цих розмов, коли мої знайомі хизуються своїми здобутками, я мовчу, бо й досі живу зі своїми вже немолодими батьками, на їхній території, і, щиро кажучи, вони одні там господарі по праву.

Коли подруги влаштовують вечірки чи веселі посиденьки, запрошують усіх до себе, часто мають багато гостей, то я не можу цього зробити, бо вони старенькі вже, рано спати лягають, буває не дуже гарно себе почувають, а я розумію все і мені шкода їх.

Я люблю своїх тата й маму, шкодую їх і добре розумію, що в їхньому віці присутність у домі чужих людей, особливо, коли засиджуються до ранку, не бажана.

Мені похизуватися нічим, на відміну від моїх співробітниць. До недавнього часу, я на це не особливо зважала, адже ми з чоловіком теж не ліниві, заробляємо на життя непогано, щось доньці на навчання відкладаємо, щоліта їздимо відпочивати за кордон.

Та останнім часом дівчата натякати стали, що вони всього самі досягли, а я й досі живу з татом та мамою, потрібно мені щось міняти в житті, дивляться на мене трохи недобре.

Та грошей на квартиру в нас немає, бо брати кредит ми не хочемо, великий процент потрібно в банк віддати. А зараз тим паче – часи дуже складні. А допомогти нам вже зовсім зараз нікому, батьки мої живуть на одну лише пенсію, а в чоловіка батьків немає давно.

І якщо чесно, можливо трохи не гарно з мого боку, але я прекрасно розумію, що знайомі не все досягли самі, там не все так просто. Хтось продав машину батьків та купив квартиру, хтось багато років жив з батьками теж, наприклад, Наталці батьки й комуналку оплачували самі, поки вона у них жила, за батьківський кошт харчувалася, вони за все платили. А Катерина купила квартиру і тепер вихваляється мені, що сама, але ж це не так. У Мар’яни мама дачу продала, пів суми її віддала, вона поклала її на рахунок в банк, трохи почала туди своїх грошей відкладати, а потім зняла суму з рахунку і купила квартиру. І  теж говорить, що сама з чоловіком всього досягла.

Але коли заходить знову мова про це, мені трохи незручно подругам про це говорити, адже образяться на мене за це.

Я вже стараюся нікуди з подругами не ходити, щоб вони не натякали мені, що ми й досі на батьківській площі живемо, а самі в житті нічого не досягли. А що мені їм сказати? Себе ж вони не бачать. Вже не знаю, як правильно себе повести, бо якщо їм правду в очі скажу, то образяться на мене. Як мені тоді на роботу ходити?

Фото ілюстративне.

Джерело