Мені 21 рік, 5 років мешкаю окремо від батьків в іншому місті. За цей час я зрозуміла, як і з ким хочу жити, ким працювати, зараз у мене своя родина та повна самостійність.

Але досі мама всіляко намагається проконтролювати моє життя, щодня дзвонить, і якщо щось не так, як їй хотілося б — це скандали, інтриги, ти погана дочка.

Абсолютне нерозуміння того, що я можу втомитися на роботі, що маю свої турботи та проблеми.

Один аргумент – я твоя мати і ти повинна мені приділяти щодня певну кількість часу, дзвонити мені сама і щомісяця приїжджати.

Через таке спілкування, спроби гіперопіки та хвилювання з кожного приводу з боку мами, я дуже сильно віддалилася від неї, не сприймаю її поради, немає до неї співчуття, намагаюся взагалі нічого не розповідати, щоб уникнути подальших сварок.

Усі її слова сприймаю дуже негативно. Адже я не хочу жити так, як вона, завжди з усіма лаятися і звинувачувати всіх, не хочу бути такою матір’ю і не хочу таких стосунків зі своєю дитиною.

На даний момент у моєму житті перелом. Мою хворобу вже неможливо приховувати, довелося розповісти батькам.

Мама це сприйняла як завжди – почала наполягати на своїх методах лікування, мене не слухає, хоче приїхати до мене і все вирішити сама. Але мені не потрібна ця допомога, я розберуся сама і допоможе мені лікар.

На цьому ґрунті у нас стався скандал, і мама тепер лякає мене своїм поганим самопочуттям. Почуваюся дуже винною, шкодую, що повідомила про хворобу, була готова навіть порвати стосунки з матір’ю, щоб жити спокійно.

Дуже втомилася від цих розбирань. Як вирішити цю проблему?

Розумію, що вона не має рації, що маю змінити наші стосунки, що не можна її кидати в цьому життєвому розпачі. Як подолати це негативне сприйняття її слів?

Припинити приймати близько до серця? Мамі 52 роки, живе одна, але поруч живе моя сестра, до якої щодня вона ходить няньчитися з онуком. Мама не самотня, але дуже нещасна через наші з нею стосунки.

КІНЕЦЬ.