– Чого ти смикаєшся? Не твої ж гроші, – сказав Вадим.

– Це сімейний бюджет! – верескливо вигукнула Жанна.

– А тобі що, чогось не вистачає? – запитав Вадим. – Уже в кого, а в тебе є все, що душа забажає!

– Якби я розраховувала і на ці гроші, моя душа бажала б більшого! – вимовила Жанна. – Ми могли б поїхати відпочити на шикарний курорт!

– Жанно, у тебе взагалі серце є? – обурено запитав Вадим. – Я три місяці тому брата поховав! Ти думаєш, що в мене зараз тільки й думки, щоб десь відпочити?

– Але ми ж живі! – сказала Жанна. – І який резон себе ховати? Треба жити далі! А щоб не киснути, як ти це робиш, переключитися!

– А ти, як я подивлюся, все життя тільки й переключаєшся! – Вадим похитав головою. – Усе, розмову закінчено!

– Що значить, закінчено! – Жанна насупила брови. – Коли я скажу, що вона закінчена, тоді вона і закінчиться! А зараз я тебе уважно слухаю, коли це все закінчиться?

– Жанно, заспокойся, га? – Вадим починав злитися. – Якщо тобі щось треба, то скажи прямо! І не треба мені тут цих недомовок і косих поглядів!

– А я от не розумію, чому ти даєш їй гроші! – випалила Жанна. – Якщо їй не вистачає допомоги по втраті годувальника, нехай іде працювати!

– А якщо тобі грошей не вистачає, чому ти на роботу не йдеш? – запитав Вадим. – У тебе ж не троє дітей, як в Олі! І вільного часу в тебе стільки, що ти можеш на трьох роботах працювати!

– Ну, знаєш, що! – обурилася Жанна. – Не для того я тобі подарувала найкращі роки свого життя, щоб зараз від тебе таке вислуховувати!

– Жанно! Які роки? – роздратовано запитав Вадим. – Ми одружені лише п’ять років! І тобі тільки тридцять!

– Уже тридцять! – Жанна зробила великі очі. – Розквіт моєї молодості залишився позаду! Я старію!

– І тому ти спускаєш такі гроші в салонах краси? – Вадим усміхнувся. – Не починай!

– Звісно, дружина в нас завжди погана! Усі хороші, а дружина погана! Їй же можна тільки рот закрити! – Жанна демонстративно відвернулася. – Ось вона твоя любов!

І міг би, дружині більше часу приділити, подарувати що-небудь! А ти ось так спокійно, береш і віддаєш гроші сторонній людині!

– Не сторонній, а вдові мого брата, – зауважив Вадим. – І даю їх не на салони краси, а на утримання дітей! Моїх, між іншим, племінників!

– Але вона ж сама тобі взагалі ніхто! – наполягала Жанна. – І ще! Коли вона квартиру звільнить?

Моя мама з братом хочуть у гості приїхати! У нас зупинятися ти заборонив, то не в готель же їм іти?

– Чудово поживуть у готелі, – відповів Вадим. – І за свій рахунок!

– Що? Ти квартиру залишиш цій? – вигукнула Жанна. – А жирно їй не буде? Ти взагалі брата туди пускав пожити! Це він потім її туди притягнув! А ще дітей наробив!

Але брата твого вже немає! Ось нехай ця Оля збирає дітей, дрібнички і їде туди, де вона там до цього жила!

– Ні! – лаконічно відповів Вадим.

– Не зрозуміла? – Жанна пильно подивилася на чоловіка. – Мало того, що ти їй гроші даєш, так ти їй ще дозволиш у нашій квартирі залишитися? А-а! – закричала Жанна. – Тепер до мене дійшло!

У тебе з нею щось є! А може, це не Костика діти, а твої? А може, Костя був лише прикриттям для твоєї другої сім’ї?

Вадим сам не зрозумів, як зміг себе стримати. Слова дружини були не просто абсурдні, вони били в найболючіше місце. Так це залишати було не можна.

– Усе сказала? – зло запитав Вадим.

Жанна вперше бачила чоловіка в люті. І їй стало страшно. Ні, щоб образити її він до такого не опуститься, але він міг заблокувати її карти і відправити на роботу.

А цього Жанна хотіла так само, як і того, що чоловік розбазарює сімейне майно на утримання вдови його брата.

Тон довелося змінити:

– Вадиме, я щось не те сказала, просто я не розумію! Ну, чому ти її утримуєш? І її, і її дітей! І ще квартиру нашу їм хочеш залишити!
Якби в тебе з нею щось було, я б постаралася зрозуміти! Це бридко, але хоча б зрозуміло! А так…

– Жанно, а ти про доброту коли-небудь чула? Про допомогу ближньому? Про те, що рідня – це не просто слово, це узи! Тобі нічого не говорить слово “любов”? Не як чоловіка до жінки, а людини до людини?

– От тільки не треба мене виставляти чудовиськом! – вигукнула Жанна. – Я не така! Але чому ти маєш допомагати саме їй? З тим самим успіхом ти можеш допомогти будь-якій людині з вулиці!

– Ти насправді не розумієш чи просто вперлася в гроші? – запитав Вадим.

– Та я просто не хочу, щоб ти її утримував! – сказала Жанна. – І на квартиру в мене були зовсім інші плани!

Суперечка пішла по колу. Вадиму набридло повторювати одне й те саме, тому він поставив запитання, яке крутилося на язиці:

– А відколи мої гроші і моє майно раптом стало нашим?
***
Честь і хвала виваженому рішенню, і горе велике, якщо рішення ухвалюється під дією почуттів.

Вадим одружився, керуючись почуттями. Але не почуттям любові, а заздрості. Він позаздрив братові, в якого не тільки була прекрасна дружина, а й з’явилося на світ чудове малятко.

Так вийшло, що життя рідних братів розійшлися. Вадим, як старший брат, увійшов після інституту у фірму батька. Попрацював трохи на дільницях і у відділах, щоб мати повне уявлення, що собою являє все підприємство загалом, а потім осів у крісло заступника директора.

А Кості бізнес, тим паче чужий, був не цікавий. Він вивчився на художника, а життя своє бачив у творчості.

Батько Вадима і Кості мріяв, що обидва його сини стануть повноправними партнерами, а коли Костя відмовився навідріз, звалив усі повноваження з управління бізнесом на старшого сина і з матір’ю поїхав у заміський будинок.

Вадим, повноправним власником не був, але в нього були всі допуски на управління. Відповідальність божевільна. Так батько ще напуття дав:

– Весь прибуток акумулюється на рахунках фірми, і вже від тебе залежить, куди його пускати. Хочеш, на розвиток, хочеш, інвестуй, хочеш, набивай мішок! Нам із матір’ю капає на рахунки за особливим розпорядженням, тож уперед, володій і старайся!

А у Вадима на той момент була просто зарплата без усяких там відсотків або переказів на особисті рахунки. Подумав, прикинув, і вирішив так все і залишити.

– Нехай гроші працюють, хоча подушечку треба буде зробити!

Він купив кілька квартир за п’ять років і облаштував своє власне житло. А далі просто множив капітали. Хоча були й зальоти, куди вже без них. І тоді він порадів, що купував нерухомість. Вона-то його кілька разів і рятувала.

По суті, Вадим продовжував справу батька з повнотою влади, але без офіційного володіння. І його це повністю влаштовувало. Ось тільки в сім’ї він себе не бачив. Не розумів, як можна поєднувати.

Кості теж було непросто поєднувати творчість із сімейним життям, проте він не побоявся, одружився. Але тут варто віддати належне його дружині.

Оля ніколи ні в чому не звинувачувала Костю. Вона його любила і підтримувала. І підтримувала навіть тоді, коли було зовсім туго, а Костя соромився піти до брата по допомогу.

На виставці робіт Кості, власник галереї буквально закохався в живопис молодого художника, Вадим познайомився з невісткою. А потім був вражений, з якою ніжністю вони ставляться один до одного.

Серце защеміло у пропаленого бізнесмена, яким себе вважав Вадим. А коли його покликали в конференц-зал, де з нянею була їхня новонароджена донька, Вадиму дах знесло.

Він же заробляв гроші! І непогано заробляв! А щасливим себе почував Костя, який ледве-ледве забезпечував сім’ю.

Вадим вручив Кості та його дружині ключі від однієї зі своїх квартир, а сам загорівся ідеєю одружитися!

З Жанною Вадим зустрічався на той момент років три. І зустрічі мали епізодичний характер. Без зобов’язань, але й без бруду. Просто приємне проведення часу і нічого більше. Такою була домовленість. А коли Вадим запропонував їй стати його дружиною, Жанна здивувалася:

– З чого це раптом?

– Якщо ти не хочеш, – почав Вадим.

– Ні, я хочу! І дуже хочу! Але ти ніби був проти шлюбу! Виставив чіткі межі!

– Вважай, межі різко розширилися, – відповів Вадим. – Ну, то що?

– Звичайно, так!

Відсвяткували весілля, і Вадим запитав про дітей.

– Зачекай, мій любий! – з усмішкою промовила Жанна. – Дай мені хоч відчути себе в статусі дружини!

Я вже й не думала, що ця прекрасна подія колись станеться! Усе так ново і незвично! А діти? Будуть тобі діти! Скільки хочеш, тільки не зараз!

Через три роки, коли в Кості з’явився син, чому Костя був надзвичайно радий і гордий, Вадим знову порушив питання про продовження роду.

– Ти не хвилюйся, – переконував він Жанну. – Статки нікуди не подінуться! Я можу вивести грошей стільки, скільки буде потрібно! Вистачить і на нас, і на дитину, і на все, що з усім цим пов’язано!

Жанна відреагувала якось без ентузіазму, а через місяць принесла висновок лікарської комісії, що виношування дитини може бути фатальним як для плода, так і для матері.

– Ти готовий мною ризикнути? – запитала вона з викликом. – Скажи, діти варті того, щоб втратити мене? Тобі нормально буде?

– А якщо лікуватися? – запитав Вадим. – Влаштувати повний медичний супровід із першого дня?

– Ах, ти мрієш замкнути мене в медичний бокс на дев’ять місяців! – вигукнула Жанна. – Ти навіть на це готовий? Вадиме, це жорстоко! На лікування я згоду дам, а ось у бокс на дев’ять місяців – ні! Це ж, як в’язниця!

Поки два роки Жанна лікувалася, у Кості з’явився ще один син.

Вадима просто спалювала заздрість. У його молодшого брата, який заробляє копійки на своїх картинах, уже троє, а у Вадима, який може раз на квартал квартиру купувати – жодного! І Жанна ще все ніяк не вилікується!

І якесь дивне це було лікування. Їде на процедури, а повертається з купою одягу.
– Я знімала стрес після процедур! Потім для лікування потрібно було займатися йогою, якимись східними практиками, стоун-терапією, поїдати фітопланктон. Коротше, від звичної медицини – тільки непомірні рахунки.

Вадим уже зібрався ґрунтовно струсити Жанну, щоб вимагати результату, але тут сталося нещастя.

Костя виїхав на етюди за місто. І потрапив в аварію. У районній лікарні, куди доставила Костю швидка, його врятувати не вдалося.

Розбірки з Жанною відійшли на другий план. А Вадим приїхав до вдови свого брата і привіз гроші.

– Дякую, – скромно сказала Оля, – тільки ви не зобов’язані.

– Дозволь це вирішувати мені, – покивав Вадим. – І не турбуйтеся, ви ні в чому не матимете потреби!

– Я до мами збиралася повернутися, – ледь чутно відповіла Оля. – Мені не по кишені ні ця квартира, ні життя в місті.

– Із цієї квартири ні тебе, ні дітей ніхто не пожене. Навіть якщо ти через роки познайомишся з гідним чоловіком і приведеш сюди, його теж ніхто гнати не буде!

А щодо грошей особливо не хвилюйся! Просто подзвони, якщо я забуду привезти сам!

Оля лише кивнула, хоча ідея іншого чоловіка змусила її здригнутися. Вона про це поки й думати не могла. Тим паче, у неї троє дітей! Які їй зараз, та й потім, чоловіки?

А ось Жанні подібна благодійність здавалася зайвою. Їй категорично не подобалося, що Вадим не тільки гроші постійно відвозить сторонній жінці, так ще й сам там постійно пропадає!

І, якщо вдові брата він не забував привозити й переказувати гроші, то Жанні доводилося чекати чоловіка, щоб попросити й на свої витрати.

Жаба брала за горло!
***
– Але ми ж чоловік і дружина! – впевнено сказала Жанна. – Усе, що є в тебе, те й моїм вважається! Це називається спільно нажите майно. А якщо розлучення, то ділиться навпіл!

– Ах, ось ти куди зарулила! – усміхнувся Вадим. – Тоді почитай свої закони краще! І познайомся з терміном – дошлюбне майно!
І при розлученні, на даний момент, ти можеш розраховувати тільки на половину моїх рахунків!

– З яких ти гроші віддаєш Ользі! – кинула Жанна.

– Ти цього довести не зможеш! А на рахунках у мене зараз, – Вадим дістав телефон, – п’ятдесят тисяч!

Жанна розкрила від здивування рот.
– Ти забула, що я виводжу з фірми тільки ті гроші, що мені треба на даний момент, а всі інші кошти, поки лежать на рахунках фірми, належать моєму батькові!

Жанна шумно ковтнула.
– Але вона ж тобі ніхто, – Жанна чіплялася за останній аргумент, – а я твоя дружина! Ти маєш більше про мене піклуватися, ніж про неї!

– А-а, ти про ступінь спорідненості заговорила! – Вадим усміхнувся. – Ну, давай порахуємося! Ти моя дружина, це правда. Але ти мені не подарувала дитину! А в деяких країнах такі шлюби автоматично розривають!
І, по суті, ти і є мені людина стороння, бо нас нічого не ріднить!

А Оля – вдова мого брата, якому вона подарувала трьох дітей! Так, вона мені теж, людина стороння, але з моїми кровними родичами і вона перебуває в кровному спорідненні! Тож, вона мені рідніша людина, ніж ти!

Слова були сказані, а сенс їх став вироком їхньому шлюбу. Жанна намагалася отримати з Вадима хоч щось, а в підсумку пішла, як і прийшла, з двома сумками речей.

І ні, з Олею Вадим не зійшовся. І вона не стала шукати іншого чоловіка. А ось племінникам Вадим батька замінив. Наскільки це взагалі було можливо. Але діти ніколи не почувалися покинутими, а це для Вадима було найважливіше!