У двері дзвонили. Поки Олена мила руки, які були в муці, поки йшла до коридору, дзвінок продовжувався. З дитячої кімнати вискочив старший син Діма, і, не дивлячись у вічко, відчинив двері.

Упершись чолом у кнопку дзвінка, стояв і посапував чоловік у мокрому камуфляжному костюмі, і від якого несло рибою. Свіжовиловленою.

В руках у нього був пакет, чоловік тримав його лише за одну ручку, і тому з пакета наполовину звисала здоровенна щука, поширюючи рибний дух під’їздом.

Діма торкнувся рідного батька за рукав, а це був батько, і чоловік відірвав голову від дзвінка, який вже починав рипіти.

– Тату? – здивувався Діма. Чому ти сюди прийшов?

Батько стояв, безглуздо посміхаючись і намагався сфокусувати свій погляд на хлопчику. Очі його то розбігалися в різні боки, то збиралися біля перенісся в купу. Наступної секунди він впав у коридор.

Нарешті й Олена відкрила рота:

– Чому, чому… Тому що за старою пам’яттю назвав він свою колишню адресу.

До коридору вискочив і молодший син, десятирічний Вітька. Він протяжно свиснув. Потім глянув на матір, і сам себе шльопнув по губах.

– Правильно, – сказала мама, – бо грошей не буде.

– Хлопчики, тягти цього…, – Олена оцінювально подивилася на колишнього чоловіка, – стокілограмового лося в кімнату ми не будемо. Бо не дотягнемо. Та й запах від вашого татуся… бридкий.

– Знімаємо з нього мокрий одяг, під голову звернемо і покладемо старий Дімин пуховик. Олена командувала, стягуючи з колишнього чоловіка черевики. Укрили чоловіка старим покривалом. Олексій повернувся набік, склав долоні під щічку, поцмокав губами та знову заснув, час від часу голосно похрапуючи.

– Вдалу татко мав риболовлю, – засміявся Вітька. – Із чим був згоден його старший брат.

– Мамо, тітці Тані треба зателефонувати. Інакше й тобі дістанеться, а батьку ще гірше буде. Вона швидко з ним розправиться. Розмови та вибачення у неї на потім.

Хлопчики обнишпорили кишені батька і знайшли мобільник. Діма простяг його матері. Дзвони, мамо. Випереджай події.

– Хм, Тетянка, це вона?
– Вона, мамо, вона.

***
Тетянка вмить пішла в атаку:

– Тебе де носить?! Ти ще дві години тому мав бути вдома!

– Тетяно, добрий вечір, це …

– Ах, ти негідниця! – Танком поперла на Олену Тетяна.

Олені довелося включати завуча:

– Рот закрий і слухай мовчки! Інакше заблокую тебе!

Тетянка такої відсічі не чекала, і тому, справді закрила рота. Олена продовжила:

– Я колишня дружина Олексія. Сам він сильно нетверезий спить у коридорі. Мабуть, повертаючись з риболовлі в такому стані, він з глибин своєї підсвідомості виловив і назвав свою стару адресу. Жодних дурниць додумувати не треба. Поруч зі мною сини, з якими ти знайома.

– А ще, поряд з ним лежить величезна щука. Вже вся квартира нею смердить. А у нас лоджія утеплена, зберігати нема де. Загалом, приїжджайте і забирайте свого чоловіка з його здобиччю. Інакше вона, щука, вирушить у смітник. Чим швидше приїдете, тим краще. Адресу записуйте.

– Не треба, я Діму і Вітю підвозила додому.

У замку вхідних дверей закрутився ключ і в коридор увійшов Роман, теперішній чоловік Олени. Одразу стало тісно.

– А це, що за чуд? – здивувався Роман, дивлячись на чоловіка, який лежить на підлозі – може викинути його в під’їзд разом з рибою?

– Ні, – закричали хлопці, – це наш тато.

– Таааак? А чому він тут?

Вітька пожартував:

– Просто він заблукав у часі та у просторі.

– Зрозумів, по старій пам’яті мужик прийшов. І що ми з ним робитимемо?

– Зараз його дружина за ним приїде. Забере його. Тільки як вона його забере, він не транспортабельний, – сказала Олена.

Дзвінок у двері – тітка Тетяна приїхала, у голос закричали хлопці. Діма відчинив двері й до квартири увійшла монументальна жінка.

***
Олена звернула увагу, як Тетяна та Рома подивилися один на одного, і, як в обох брови поповзли вгору.

Дружина колишнього поперла тепер на теперішнього чоловіка Олени:

– Якого… , вона озирнулася на дітей і продовжила – … дідька, ти тут робиш?! Тільки тебе тут не вистачало!

– Живу я тут. А це, значить, і є твій Льоша, – сказав Роман, показуючи на Олексія.

– Нудно сьогодні не буде, – пробурмотіла Олена. – Всі, крім Льоші, йдемо в кімнату, – підвищила голос вона, – і вирішуватимемо, що відбувається, і що нам з цим робити.

Діти й не подумали вирушити до своєї кімнати. Справа стосувалася їхнього батька.

Почала Тетяна:

– Олена, ти правильно сказала, що Льоша не транспортабельний. Попри мої чималі габарити, я не впораюсь із ним. Навіть із чиєюсь допомогою.

Жінка подивилася на свого колишнього чоловіка Романа, але тут втрутилася Олена:

– У жодному разі! Роману нещодавно видалили апендицит, навіть пов’язку ще не зняли. Загалом, ні, ні, ні! Він сьогодні вперше після лікарні самостійно по хліб сходив.

– Господи, ну й запах у квартирі! Куди рибу подіти? – не витримала господиня.

В Романа задзвонив телефон:
– Мамо, – зітхнув він. – Так, мамо.

Він мовчки її вислухав, з тугою глянув у вікно, за яким мело:

– Мамо, у мене ще постільний режим, я не можу зараз приїхати.

Відсунувши трубку від вуха, він приречено сказав – зараз я приїду, раз у тебе високий тиск.

***
Трубку в нього попросила дружина і знову увімкнула завуча:

– Елла Петрівна, я негайно викликаю вам швидку! При оформленні виклику запитують вік хворого та конкретно, на що є скарги!

– Як не треба швидку, Елла Петрівна? Вона все одно дістанеться до вас швидше, ніж ваш син. І допомогу медики нададуть вам набагато дієвішу. Елла Петрівна, приляжте і чекайте швидку.

І жінка викликала невідкладну допомогу! Роман дивився на дружину з подякою, а Тетяна з подивом.

– Поважаю, – протягнула вона, – а я за кілька років так і не навчилася ставити свекруху на місце. У нас і розлад у сімейному житті з Ромкою почався з неї. Вона мене пригнічувала, я скаржилася чоловіку, але йому так не хотілося заглиблюватися в жіночі розбірки. Ось я його і звинуватила, що він не може захистити мене від мами. А у вас, я дивлюся, це ти захищаєш чоловіка від його власної матері.

– Дорогі господарі, – Тетяна прокашлялася, – я пропоную Льошу не чіпати, нехай спить, – вона знаком зупинила Олену, яка намагалася заперечити, – я теж залишусь. Можу влаштуватися поряд із ним!

– Але! Якщо господиня пустить мене на свою кухню, я влаштую вечерю на всю компанію, а саме, нажарю рибних котлет і пюрешку зроблю. А то ми вже всі рибним запахом просочилися.

– Я за, – швидко промовив Рома, – котлети, в Тетяни просто чарівні виходять.

– Ми з Вітькою теж за, – сказав Діма.

– Так її ж спочатку почистити треба, обробити. Риб’яча луска буде по всій кухні. І взагалі тут я вам не помічник! – заявила господиня.

– Без тебе впораємося! Сиди перевіряй свої зошити.

Тетяна почала командувати:

– Рома, ти щучку чистиш і обробляєш, Діма займається картоплею, а Вітя цибулею. Електром’ясорубку бачу, решту хлопчики покажуть.

Олена дуже здивувалася, як спритно Тетяна розподілила роботу між чоловіками. Ніхто навіть слова поперек не вставив. Сини, виявляється, вміють чистити картоплю! Ну і справи.

Олені дуже хотілося подивитися, як все відбуватиметься. Вона була вражена, як спритно та злагоджено всі працювали. Жодних зайвих рухів, і жодної луски на стелі. Як і слів.

Подивившись на здивовану матір, Діма пояснив:

– Мамо, просто тітка Таня працює шеф-кухарем у ресторані. І на раз організовує своїх кухарів та поварять. Тато каже, вони просто літають по кухні!

– Значить, на підвищення пішла, – сказав Роман.

– Так, майже три роки як…

За годину компанія вечеряла в блискучій чистій кухні. Олена навіть не помітила, звідки салат узявся? Ну, щось було в холодильнику.

Льоша голосно потягнув носом повітря, але не прокинувся. Тепер із кухні долинав аромат рибних котлет. Олена навіть не підозрювала, що так чудово можуть пахнути рибні котлети.

***
На ніч гостю поклали на дивані. Ще Олена здивувалася, як добре і по-доброму хлопчики ставляться до Тетяни. Як і вона до них.

Після вечері Роман подзвонив до матері:

– Мамо, тебе не госпіталізували? Ні… Як ти почуваєшся, нормально? Мамо, я занесу у твій телефон номери швидкої, сантехніка, і, про всяк випадок, пожежної служби. А завтра я до тебе зранку приїду. Як не треба так рано? Ти ж казала, що встаєш дуже рано… Все, мамо, відпочивай.

Вранці господарі прокинулися дуже рано, але гості вже були на кухні. Тетяна годувала свого чоловіка, який ніяк не міг зрозуміти, як він опинився тут.

– Не вставатиму, поки вони не підуть! – Заявила Олена. Не хочу слухати жодних Льошкиних пояснень.

На кухні з’явилися пацани, які голосно позіхали. Посміялися, згадуючи, як учора до них впав батько.

– Хлопчики, оладок на сніданок хочете? Тоді йдіть, вмивайтеся, я зараз швиденько їх приготую.

За півгодини тазик з пишними оладками стояв на столі. Тут і Олена з Ромою не витримали, підвелися. Щоправда, на їхнє задоволення, гості вже йшли.

– Олено, ти це … вибач …

– Усе проїхали, Льоша. До побачення!

– Тетяна, я чесно рада нашому знайомству. Усього найкращого тобі!

Чоловіки потиснули один одному руки, і Льоша пообіцяв більше не плутати адреси. Двері за гостями зачинилися й Олена перехрестилася.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.