Наталя була дуже добрим лікарем, працювала в офтальмологічній лікарні та допомагала пацієнтам відновлювати зір. Одної неділі вона мала поїхати на весілля сестри в інше місто.

— Я така рада бачити Злату.

Востаннє ми бачилися дуже давно, — сказала собі Наталя, сідаючи в автобус. За дві години в дорозі автобус зламався, і Наталя почала переживати, що запізниться.

Вона вирішила дійти до найближчої автобусної зупинки одна. Тут почався сильний дощ, і Наталя зрозуміла, що заблукала і сильно промокла. Вона не мала парасольки, а телефон встиг розрядитися до цього моменту. Отже, вона вирішила постукати у двері найближчого будинку. Двері відчинив високий чоловік.

— Вибачте, чи можна я скористаюся вашим телефоном? Мій телефон розрядився, і я, схоже, заблукала, — сказала Наталя. Чоловік запросив її усередину і дав телефон.

Поки вона говорила, він заварив чай і запропонував перечекати дощ.

— Дуже дякую, я ціную вашу доброту, — з вдячністю сказала Наталя. Вони довго розмовляли, доки не почули поклик дитини із сусідньої кімнати.

— Олеже, хто там до нас прийшов? — спитала дівчинка.

— Це просто гість, Вікторіє, йди спати, — відповів Олег. Наталя спитала, посміхаючись: — Ваша дочка?

— Так, це моя дочка Вікторія. У неї проблеми із зором, і я намагаюся завжди бути поряд з нею, – сумно сказав Олег.

— Ви показували її лікарю? — спитала Наталя.

— Так, лікар сказав, що треба робити оnерацію. Але в мене поки що немає грошей, щоб її сплатити, — сказав Олег. Наталя зрозуміла, що невипадково вона опинилась у цьому будинку.

– Я працюю лікарем в офтальмологічній ліkарні у столиці. Чи можна подивитися медичну карту вашої дочки?

Олег здивувався.

— Так, звичайно, — сказав він і радісно побіг за карткою, як дитина.

— Я зможу вам допомогти та зробити оnерацію за свій рахунок.

Будь ласка, не відмовляйтеся, так я зможу вам віддячити за вашу гостинність — раптом сказала Наталя. Після того, що сталося, Наталя зрозуміла, що випадковостей не буває. Вона прооперувала Вікторію, і дитина знову почала добре бачити.

— Дуже дякую, лікарю, — сказав Олег, обіймаючи Наталю. — Завжди рада була допомогти, — з усмішкою сказала Наталя.

КІНЕЦЬ.