Виявилася я в дуже важкій ситуації, через банальні сварки «теща-зять». Все почалося через те, що я почала помічати, як чоловік став відмовлятися від того, що мама, бувало, принесе як частування, або запропонує річ, яку в неї забрали. Ситуацію загострила одна подія.

Коли у мами робили ремонт, вона віддала нам стару чавунну ванну. Оскільки ми живемо у приватному будинку, вона стояла на задньому дворі і використовувалася по господарству в міру вимоги. Стояла вона так років 5. І тут вона дзвонить, каже, що хотіла б її взяти. Чоловік сказав, що як хоче, нехай забирає.

Потім виявилося, вона її пообіцяла одній людині також для господарських цілей. Я з гарячого сказала: «забирай». Чоловік ситуації не зрозумів взагалі. Відразу скажу, він дуже не любить бути комусь винен. Наприклад, якщо йому щось дали, він візьме і подякує. Але якщо через час йому скажуть віддати це назад, бо це я вам дала, він віддасть, але потім у цієї людини не візьме й крихти.

Тому те, чому теща віддала нам цю ванну і через 5 років вирішила забрати, щоб віддати безплатно іншій людині для тих же цілей, для нього залишилося незрозумілим. Моя помилка у тому, що я не уточнила, навіщо мама її хоче взяти. Якби я одразу сказала, що вона нам потрібна, такого не було б, але механізм запущено.

Наступного разу мама через знайомих замовила для нас велику банку меду. Зателефонувала, щоб чоловік з’їздив забрав наш бутель та її. Він поїхав і забрав для неї один бутиль і сказав мені, що нам не треба. При цьому мама подумала, що ми забрали свій, а її не захотіли забрати.

Загалом, не описуватиму в фарбах, але був скандал. Я не могла зрозуміти, чому така невдячність із його боку. Він сказав, що принципово їсти мед не буде, бо теща може за пів року прийти і дорікнути, що це вона нам замовила його. Що за маячня? Я не могла збагнути.

Приблизно за пів року тому, мама якраз до нас зайшла. Ми підняли одну розмову та тут маму понесло. Ніхто не сварився, просто вона почала свою промову, і моєму чоловікові висловила усі свої претензії. То як вона незадоволена відносинами сватів до неї, перерахувала, скільки вона дала нам у нове житло, а його батьки лише один килим. Ну і таке інше. Він вислухав мовчки та запам’ятав.

Ще улюблена тема мами, насмажити, наприклад, пиріжків, щоб нас пригостити. А потім чужим людям розповідати, що вона нас «підгодовує» (а сваха звісно ні). Я дуже ціную її, адже я знаю, що вона завжди хоче як краще і чимось смачним пригостити, і чимось допомогти. Тільки це завжди перетворюється нам на закид, хоч і 10 разів дякую скажи.

Наприклад, коли ми їздили на тиждень у відпустку, попросили підгодовувати собаку. Я їй сказала одразу, що у дворі нічого робити не треба. Чому? Тому що хвороби серця у минулому та фізично їй працювати взагалі не бажано. Приїжджаємо, город та сади переполоті. Кажу: «Навіщо ти?». Але подякувала. Потім я тиждень слухала, як болять ноги, голова, від нашого городу.

Говорю, мовляв, так тебе ж ніхто не змушував, я казала, не треба. Образилася, і всім почала говорити, що нам виполола город, а ми дякую не сказали. Все це накопичилося, звісно. Я приймаю це мовчки. А чоловік вирішив просто, нічого в неї не брати, щоби потім не слухати докору. З іншого боку – мама. Ображається, що ми перестали брати те, що вона пропонує, типу, вона нам не потрібна.

Сказала, що не буде з нами спілкуватися, доки ситуація не зміниться. І як бути? Зять не хоче вже зайвий раз зв’язуватися з тещею, а теща ображається, що зять перестав заходити до неї, допомагати. При цьому вони не знають усю ситуацію. Я не говорю мамі про те, про що говорю з чоловіком, так само йому не розповідаю, що про нього говорить мама. Боюся більше розпалити скандал.

Я вже не можу так жити. У мене залишилося тільки дві найрідніші людини, тата нещодавно не стало. А вони не можуть порозумітися. При тому, що вони одне одному невдоволення висловлюють мені тільки. У мене закипає мозок, хочеться кудись утекти. Як згладити ситуацію, я не знаю.

Адже мама дуже любить і покомандувати і дорікнути за те, що допомогла. Може, ображається, що ми намагаємось жити своєю родиною. А чоловік теж із характером, принциповий. Кожен має свій характер. А як мені бути?

КІНЕЦЬ.