— Уляно, в тебе шуби куплені за мої гроші, а сина мого ти годуєш оцим? Я приїхала з Іспанії додому на два тижні. Мій син одружився пів року тому. Я на весіллі не була, але надіслала дітям гроші, дуже гарний подарунок. Вони на нього купили в свою нову квартиру, також подаровану мною синові, кухню і ще необхідну побутову техніку. Також я щомісяця їм надсилаю по 300 євро

— Уляно, в тебе шуби куплені за мої гроші, а сина мого ти годуєш оцим?
Я приїхала з Іспанії додому на два тижні. Мій син одружився пів року тому. Я на весіллі не була, але надіслала дітям гроші, дуже гарний подарунок.
Вони на нього купили в свою нову квартиру, також подаровану мною синові, кухню і ще необхідну побутову техніку. Також я щомісяця їм надсилаю по 300 євро.
І ось я приїхала і маю повне право подивитися, як вони живуть. Батьки невістки в іншій області, тобто вони теж нічого не контролюють.
Звичайно, перше, що я передивилася, це холодильник і речі мого сина. Речі в нього дешеві, деякі навіть з запахом секунду. В холодильнику дешеві каші, ковбаса варенка, ніякого м’яса, дешеві якісь пельмені.
Я відкрила дверцята, а там: пачка найдешевших макаронів, банка майонезу, дві пачки сосисок з якихось «курячих решток», упаковка вареної ковбаси, якісь заморожені пельмені, що виглядали так, наче їх робили ще у минулому столітті.
Жодного шматочка нормального м’яса, сиру чи хоча б овочів. На нижній полиці – три яйця і пляшка лимонаду, а в морозилці – більше льоду, ніж їжі.
Речі сина теж залишили бажати кращого. Штани, які вже витерлись на колінах, футболки – явно дешеві, деякі з них навіть з запахом секонд-хенду, якого я терпіти не можу. Але невістка – вона вся сяє.
Шуб у неї три, і це я знаю точно, бо поки вони на роботі, я переглянула шафи. Ще золота стільки, що, мабуть, у ювелірній крамниці й менше знайдеш. Я ж знаю, скільки це все коштує. У басейн вона ходить, до тренера персонального записалась.
А мій син, виходить, живе, як студент, якому грошей тільки на макарони вистачає.
— Ну, мамо, це ж нормально. Ми поки що економимо, — намагався заспокоїти мене син.
— Економите? — обернулася я до нього. — Економите на чому? На твоєму здоров’ї? На нормальній їжі? Уляно, а ти не на собі економиш, я дивлюсь!
Невістка стояла поруч і щось тихо бурмотіла.
— Мамо, ну ви ж теж в Іспанії не одразу все мали, — пробував пояснити син, але мене вже було не зупинити.
— Ти мене з собою не порівнюй! Я тебе одна піднімала, ночами не спала, а ти на золотих ложках не ріс. А знаєш чому? Бо не було в кого допомоги просити!
А зараз я вам гроші висилаю щомісяця, і що? На що вони йдуть? Уляно, що ти мені скажеш? Мій син має нормально харчуватись, а не ковбасою цією дешевою!
— Олександро Іванівно, я взагалі-то працюю, і гроші свої заробляю, — раптом подала голос Уляна.
— Заробляєш? І куди вони йдуть? На золоті колечки чи на третю шубу? А я тобі скажу, що не дозволю так витрачати свої гроші.
Син узяв мене за руку і спробував заспокоїти.
— Мамо, ну навіщо ти так? Ми самі розберемось.
— Розберетеся? Як ти мовчиш і навіть не помічаєш, що з тобою роблять!
Звісно, врешті він попросив мене не втручатись, а Уляна просто вийшла з кухні і зачинилася у спальні. Але я не та людина, яка закриє очі на таке.
Мене життя загартувало: і чоловік покинув, коли син був зовсім маленьким, і все сама тягнула. І своїх батьків доглядала, і навіть колишню свекруху, бо мій чоловік навіть про неї забув.
В Іспанії я збудувала життя з нуля, але це не означає, що мені байдуже, куди витрачають мої гроші тут, в Україні. Що ви мені порадите? Може, я щось неправильно роблю? Але ж мій син не може жити ось так!