Син Зої Борис одружився. Невісточку Зоя полюбила одразу. Оксана – вихована дівчина, добра, дбайлива, працьовита. Батьки приїжджали на весілля з іншого міста. Зоя і з ними потоваришувала. Не дивно, що у таких прекрасних людей виросла гарна дочка.

Що Зоя, що свати люди небагаті. Чим могли допомогти молодим. Плани молодої сім’ї були грандіозні — і квартиру купити, і машину, а вже потім дітей народити.

Син із дружиною винайняли невелику квартиру на околиці міста, Зоя рідко приїжджала до них. Вони обидва багато працювали, збирали гроші на початковий внесок з іпотеки. Але коли б Зоя не приїхала до молодих, у квартирі завжди лад і приготована вечеря. Щиро кажучи, Зоя дивувалася, коли невістка все встигає. А та жартувала:

-Для коханого чоловіка гори зверну.

Оксана приходила з роботи завжди раніше за Бориса і встигала приготувати і прибрати. Говорила, що чоловік багато працює, робота у нього важка, часто затримується.

Зоя раділа за сина, не кожному трапляється така дбайлива дружина.

І раптом, Борис оголосив про розлучення. Скільки було пережиття та пролито сліз. Ніхто не розумів, що в них сталося. Син відмовчувався, Оксана плакала.

Зоя вимовляла синові:

– Як ти можеш покинути таку чудову дівчину? Невже розлюбив? Хто ще буде про тебе так дбати?

– Мамо, мені набридло жити у злиднях, – раптом заявив Борис.

– Скільки ми збиратимемо гроші, а потім виплачуватимемо кредит за квартиру? Це все життя пройде в зароблянні грошей. Навіщо потрібне таке життя? Хочеться просто жити, гуляти, їздити у відпустку, купувати дорогі речі, не заощаджуючи на чомусь іншому.

– Ще скажи, не працюючи, – не витримала Зоя.

– Ти ж не ледар. Чи ти збираєшся на нашій шиї висіти?

– На вашій? Не сміш мене, – Борис засміявся. – Що ви можете дати? Тарілка супу на вечерю? Самі нічого не маєте і мене привчили щоб бідно жити — працюй, працюй, працюй.

– І як ти збираєшся жити? – глибоко зітхнула Зоя.

– Без вас, – відповів Борис і пішов від батьків.

Зоя переживала, дзвонила синові, він не відповідав, ходила до нього на колишню роботу, але він звільнився.

Через три місяці син прийшов до батьків з новою невісткою. Молода була вже немолода — років на п’ятнадцять старших за сина. Одягнена елегантно, можна сказати, дорого – багато. Син теж змінився.

Зоя гостей напоїла чаєм, розмова не зав’язувалася. Про що Зоя не починала б говорити, завжди все зводилося до грошей. Не сподобалася Зої нова невістка, як і невістці свекруха. Тож молода швиденько пішла, кинувши через плече:

– Барисик, я чекаю тебе в машині. Не затримуйся сильно.

– Барисик? – здивувалася Зоя. – Борис, ти любиш цю жінку?

– Мамо, яке кохання? Ти про що? – Невдоволено сказав син.

– Але ти одружився з нею. Значить, любиш, – обурювалася мати.

– Мамо, я одружився за розрахунком. Має велику квартиру в центрі міста, має гроші. Вона влаштувала мене на високооплачувану роботу. Тепер я не рахуватиму кожну копійку, не працюю з ранку до вечора, – перераховував плюси такого одруження син.

– А вона? Вона знає про твій розрахунок? – дивувалася Зоя.

– Ну так. У неї теж розрахунок – молодий чоловік, – сміявся Борис.

– І ти згоден на таке життя? – не розуміла Зоя сина.

– Мамо, не починай! – сказав син і побіг до своєї немолодої, але багатої дружини.

Зоя зітхнула і зателефонувала:

– Оксано, як ти? Приїжджай у гості, я пирогів напечу…