З самого ранку Надя відчувала той особливий, піднесений, “валізний” настрій, який буває лише в перший день довгоочікуваної відпустки.

Сьогодні вони з чоловіком, Володею, вирушали на відпочинок! Ні, не за кордон, і не до моря, а на справжнісінький «автентичний відпочинок» — у глухе, малесеньке село, звідки був родом Володимир, і де мешкали його старенькі батьки.

Надю не лякала ні далека дорога, ні забуте село, ані навіть свекруха, стосунки з якою були, м’яко кажучи, натягнуті. І ось уже всі речі були запаковані, термос з міцною, щойно звареною кавою та бутерброди чекали у дорожній сумці.

Залишивши ключі від квартири сусідці з проханням поливати її улюблені фіалки, Надя з чоловіком вийшли з дому і, занурившись у стареньке, але надійне «жигуленя», рушили в путь.

Виїхавши за місто, вони були приємно здивовані, що дорога була напрочуд вільною. Ані заторів, ані довгих низів фур-великовантажів, що так часто трапляються на будь-якій міжміській трасі.

Володя майстерно керував машиною, адже за кермом він був майже двадцять п’ять років.

Спочатку подружжя насолоджувалося щирими розмовами, уявляючи, як зрадіють їхньому приїзду батьки та численні родичі. Потім слухали дорожнє радіо. Надя милувалася краєвидами, що пропливали за вікном, а Володя зосереджено дивився на дорогу.

— Вово, може, зупинимося, перепочинемо? Кави вип’ємо, перекусимо, га? Тобі ж відпочити треба, дорога є дорога.

— Та ні, Надійко, їдемо далі, хочеться швидше вже до місця дістатися, — відповів він.

— Ну дивись, дорогий, тобі видніше.

Так вони проїхали ще пару сотень кілометрів.

Вона відчула, що чоловікові зле. То він глибоко зітхне, то, ніби ненароком, комірець сорочки поправить, намагаючись при цьому розстебнути ґудзик.

Ледь не зі скандалом змусила його зупинити машину. Додому залишалося трохи більше ста кілометрів, дорога йшла лісами і була настільки пустельною, що за день тут, мабуть, пара машин проїжджала.

Володя, нарешті, зупинився.

Вийшовши з машини і вдихнувши свіже повітря, йому раптом стало ще гірше. В очах потемніло, дихати стало нічим, і він, тримаючись за дверцята, плавно осів на землю. Сил не було ні піднятися, ні розмовляти, ні навіть дихати.

У грудях стояв гострий кілок, сковуючи всі рухи. Надя бігала навколо чоловіка, не знаючи, чим йому допомогти. Молодий, здоровий чоловік, ще й сорока років немає, ніколи не скаржився на здоров’я, а вже на серце й поготів.

Серцевих препаратів, звісно, із собою не було. Вона відкрила про всяк випадок автомобільну аптечку, але крім бинтів і зеленки нічого путнього не знайшла. Надя раптом ясно усвідомила, що допомоги чекати нізвідки.

Уже багато кілометрів шляху їм не трапилася жодна зустрічна машина, і на обгін ніхто не йшов, вони були самі. Страх охопив жінку, і липкою цівкою поту скочуючись по скронях.

— Володенько, рідний, потерпи! Зараз тобі стане краще! Ти тільки дихай, будь ласка, дихай глибше!

А на чоловіка було страшно дивитися: обличчя набуло якогось бордового відтінку, очі червоні, весь у поту! Надя в розпачі бігала навколо машини, абсолютно не знаючи, що робити.

У якийсь момент їй здалося, що чоловік віддає Богові душу, і вона, кинувшись на коліна на цій пустельній трасі і піднявши руки до неба, стала кричати:

— Господи, почуй мене, благаю! Не дай йому померти, пошли нам порятунок, Господи! Збережи його! Богородице, Царице небесна! Укрий своїм покривалом чоловіка мого, збережи від раптової кончини, збережи батька синові моєму, а мені — чоловіка коханого!

На той момент Надя шкодувала, що не знає жодної молитви, і Бога згадала лише тоді, коли біда прийшла. І раптом… у її голові прокрутилася картинка з далекого дитинства: ось вони з батьками на дачі, в гостях у бабусі з дідусем.

Дідові стає зле, бабуся каже, що тиск високий, викликає швидку, а сама витягує з кофти шпильку і коле дідові подушечки пальців. Кров пускає, як вона казала.

Надя підхоплюється, підбігає до машини, судомно риється в бардачку, шукаючи щось схоже на шпильку. Нічого немає. Вона в істериці закриває бардачок і знову починає молити Бога про порятунок.

По-своєму, як уміє, словами, які на той момент самі йшли з її вуст і були настільки щирими, що жодній молитві не поступляться. Вона стала хреститися, і, поклавши руку на груди, натрапила на брошку, про яку навіть і не згадала. Зі словами: «Дякую, Господи!» судомно розстебнула брошку і підбігла до чоловіка.

— Зараз, мій коханий, потерпи ще трохи.

Надя колола йому пальці, кров не хотіла капати, вона стискала й масажувала йому долоні, намагаючись виштовхнути хоч кілька крапель крові.

Ось нарешті, коля вже п’ятий палець, кров бризнула цівкою. Вона сиділа на землі поруч із чоловіком, і, тримаючи його за руки, подумки. На рівні інтуїції, віддавала йому свою силу, свою життєву енергію.

Жінка не пам’ятає, скільки часу просиділа на колінах ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, біля коханого. Може п’ять хвилин, може годину. І ось, нарешті, Володі стало краще. Він слабко посміхнувся і вимовив:

— Здається, трохи відпустило.

Надя розридалася. І в цю мить вони почули звук автомобіля, що наближався. Не пам’ятаючи себе від радості, Надя вибігла на проїжджу частину і почала махати руками, з проханням зупинитися.

Біля них зупинився поліцейський автомобіль, і два молоденьких співробітника допомогли посадити Володю в машину і, взявши на буксир жигулі, доставили їх у найближчу лікарню.

Дорогою балакучий хлопчина, який сів за кермо Володіного автомобіля, розповів, що цією трасою практично ніхто й не їздить, а він сьогодні поворот свій пропустив, от і опинився зовсім випадково в потрібному місці і в потрібний час.

Лікар, оглянувши Володимира, сказав, що в нього дуже сильний ангел-охоронець.

— Я знаю, – сказав Володя і міцно стиснув руку дружини.

Ця історія сталася багато років тому з моїми родичами. У своєму житті я не раз переконувалася в силі слова молитви.

А як думаєте Ви? Чи може молитва близької людини врятувати чиєсь життя?