Моє життя змінилося назавжди, коли мій син Сергій розлучився з невісткою Марією. Я завжди вважала Марію чудовою дружиною і матір’ю для моєї внучки Насті.

Коли у них народилася донечка, мені здавалося, що це стане початком ще більш щасливого етапу в їхньому житті, здавалося б, живи і радій. Але ні.

Через кілька років Сергій почав скаржитися на побут і те, що Марія приділяє мало уваги йому, а потім, зовсім несподівано, він заявив, що зустрів іншу жінку.

Мені було важко це сприйняти, але я розуміла, що це його вибір, він доросла людина. Однак я ніколи не могла подумати, що це вплине й на мої стосунки з Настею та Марією.

Після розлучення Сергій переїхав в інше місто, а Марія разом з дитиною повернулася до своїх батьків. Ми майже не спілкувалися. Марія рідко відповідала на мої дзвінки, а коли я намагалася поговорити з нею про Настю, відповідала сухо і непривітно. Вона завжди казала, що нічого не потрібно, хоча я хотіла допомагати.

Нещодавно я вирішила, що більше так не можу. У Насті був день народження – їй виповнювалося три роки. Я довго думала, чи варто їхати, бо відчувала холод із боку Марії, але вирішила, що це мій шанс побачити онуку.

Я купила подарунки: гарну ляльку, конструктор і кілька книжечок. Усе з любов’ю, все для неї. І в конверт поклала три тисячі гривень, щоб невістка щось з одягу дитині купила, бо я була не впевнена, чи вгадаю з розміром.

Дорога до них забрала три години в поїзді. Весь час я думала, як пройде наша зустріч. Хотілося побачити радість в очах внучечки, провести час із нею, але десь глибоко в душі я розуміла, що все може бути інакше.

Марія зустріла мене біля під’їзду. Настя стояла поруч, ховаючись за маму. Марія виглядала стриманою, навіть холодною. Я спробувала заговорити першою:

– Маріє, дякую, що вийшла. Я так хотіла побачити вас із Настею.

– Ми вас чекали, але зараз у нас мало часу, — відповіла вона так сухо, що мені стало незручно.

Я спробувала усміхнутися й протягнула пакети:

– Ось подарунки для Настусі. Подивися, яка гарна лялька!

Настя обережно взяла ляльку, але одразу ж сховалася за Марією. Я розуміла, що вона мене майже не пам’ятає, адже ми так рідко бачилися.

– Дякуємо за подарунки, але дитині уже час йти додому, – сказала Марія, навіть не запропонувавши мені зайти до квартири.

– Маріє, я ж приїхала здалеку… Може, хоч чаю поп’ємо?

– Ні, у нас немає можливості приймати гостей, — відрізала вона.

Ми постояли на подвір’ї ще кілька хвилин під холодним вітром. Я намагалася завести розмову, але Марія відповідала односкладово. Врешті вона сказала:

– Нам пора йти. Дякую за подарунки.

Я стояла й дивилася, як вони йдуть до під’їзду. Марія навіть не озирнулася. А я залишилася одна, з важким тягарем на душі.

Було надто пізно, щоб повертатися додому, і я пішла в готель, підшукала найдешевший варіант, бо не мала багато грошей з собою, думала ж, що заночую у невістки.

У готелі я довго не могла заспокоїтися. У голові крутилися одні й ті ж думки: “Чому мене так відштовхують? Хіба я винна у виборі Сергія? Я просто хочу бути бабусею для своєї онуки…”

Наступного дня я зателефонувала Марії й знову спробувала домовитися про зустріч. Але у відповідь почула:

– У нас є свої плани на сьогодні, вибачте.

Того ж дня я повернулася додому. Дорога минула в сльозах і роздумах. Я знала, що маю щось змінити, інакше втрачу зв’язок із Настею назавжди.

Через кілька днів я написала Марії повідомлення. У ньому розповіла, як мені важливо бути частиною життя Насті. Я попросила дати мені шанс і запевнила, що не втручатимусь у її стосунки з Сергієм.

Відповіді не було кілька тижнів. Я вже втратила надію, коли одного вечора пролунав дзвінок. Це була Марія.

– Світлано Іванівно, я отримала ваше повідомлення. Довго думала… Можу дозволити вам бачитися з Настею, але тільки на нейтральній території.

Я мало не заплакала від полегшення.

– Дякую, Маріє. Я обіцяю, що зроблю все, щоб не викликати у вас дискомфорту.

Перші зустрічі були складними. Настя соромилася, а Марія трималася насторожено. Але з часом усе стало змінюватися. Настя почала радіти моєму приходу, обіймати мене й навіть показувати свої малюнки.

Я зрозуміла, що терпіння і любов допоможуть мені відновити зв’язок із онукою. Навіть якщо це займе час, я готова. Бо для мене важливо залишатися бабусею, якою Настя зможе пишатися.

Джерело