Я вважаю, що вміння сказати: «ні!», є необхідною рисою характеру для людини. З тих, хто не може відмовити, в’ють мотузки всі, кому не лінь. Починаючи родичами і закінчуючи колегами. Ось мій чоловік якраз з таких-безвідмовних. Як він жив без мене не знаю, хоча здогадуюся.

Сергій, мій чоловік, добра, чуйна людина. Йому простіше піти назад, ніж відстоювати свою свободу вибору. Ось йому і всілися на шию родичі і колеги. Але тут у нього трапилася я. Не така-то й страшна сkандалістка, насправді. Але якщо комусь захочеться сісти мені на шию, тут же злетить звідти. Та ще відлетить далеко і надовго.

Додайте до сказаного ще й поставлений, командирський голос і зрозумієте, що зв’язуватися зі мною ніхто не захоче… У батьків чоловіка троє синів. І у кожного своя машина. Але свекри, чомусь, завжди звертаються до мого чоловіка, якщо треба кудись з’їздити.

Ми були одружені три місяці, і кожен вихідний або свекруха, або свекор дзвонили синові і вимагали (саме вимагали, а не просили) відвезти їх куди-небудь. Ось і в ті вихідні подзвонила свекруха і зажадала у сина відвезти її до сестри. Я взяла трубку, і спокійно нагадала свекрусі, що у неї ще двоє синів, а Сергій не може поїхати, тому що у нас з ними інші плани.

Свекруха відразу ж почала верещати на тему: «ти ніхто! Не смій вирішувати за мого сина!». Вона ще не знала, що підвищувати на мене голос протипоказано. Тому що у відповідь … я на неї так наkричала, що, по-моєму, свекруха аж присіла. У всякому разі більше ні вона, ні її чоловік, ні інша споріднена шелупонь до чоловіка з наказами не лізе…

Або взяти хитрого колегу, який примудрився умовити чоловіка чергувати на всіх святах замість нього. Мовляв, у нього сім’я. А у нас що, не сім’я?! Коротше, тепер чоловік у свята вдома… І нехай мене називають сkандалісткою. Але я буду захищати спокій моєї сім’ї!

КІНЕЦЬ.