– Якщо я з’їм ще одне тістечко, я лопну, – промовила Наталя, – поїхали краще назад.

– Ай, не хочу, – відповіла Ганна, – Василь мій знову на риболовлю збирається. Це в нього цілий ритуал. До нього в цей час краще навіть не підходити. Пішли краще в кіно!

– У тебе вдома що, телевізор зламався?

– Ні, але на великому ж екрані! Попкорну візьмемо!

– Сільська душа дорвалася до міста! – усміхнулася Наталя. – Ти ще запропонуй на каруселях покататися!

– Каруселі – це вже перебір, а ось кіно – саме те!

– Гаразд, підемо в кіно, – здалася Наталя, – ти мені ось що скажи, а чого це в тебе чоловік увесь дім у страху тримає, коли на риболовлю збирається?

– Та не в страху, – Ганна невизначено махнула рукою, – просто стає гамірно і метушливо. Гачки, наживки, вудки… Бігає туди-сюди!

– Завзятий рибалка?

– Ще й який! Ого! Бачила б ти його. З дому виходить на свою риболовлю, ніби людство від голоду рятує! Що ти!

– Дурне хобі, – Наталя помотала головою, – риба ця смердюча, кісток у ній безліч! Спочатку чисти, потім смаж! Краще вже в магазині купити філе і все!

– Ні, тут у нас взаєморозуміння, – відповіла Ганна, – сам наловив, сам чисти і готуй. Я тільки їм!

– А часто він у тебе на мокрий промисел їздить? – запитала Наталя.

– Коли, як. Іноді раз на місяць, а коли в нього щось там із рибного йде, так і кожні вихідні.

– А ти ось так спокійно його відпускаєш? – здивувалася Наталя.

– Ну, так. А що? – не зрозуміла Ганна. – Їде сумний, приїжджає задоволений. Неголений, брудний, весь у твані та з рибою. Які питання?

– У мене ніяких, у тебе повинні були виникнути! – зауважила Наталя. – Дивись, поїде на риболовлю, а підчепить русалку! Будеш потім лікті кусати, що за чоловіком не догледіла!

– Наталю, ти мене вибач, але я довіряю чоловікові, – серйозно промовила Ганна. – І це правильно. А якщо довіри немає або ревнощі зашкалюють, то навіщо такі стосунки? Нервування, підозри, побоювання. Псувати собі нерви можна і на роботі, а вдома має бути тихо, спокійно і затишно!

– Думай, що хочеш, – Наталя відмахнулася, – я тобі статистику скажу: половина таких ось завзятих рибалок навіть вудки не розмотують! Подумай над цим!

– Гаразд, статистичне бюро, у кіно підемо?

– Гаразд, пішли, – здалася Наталя.
***
– Ось я риби наловлю і сім’ю всю нагодую, – муркотів собі під ніс Василь, укладаючи снасті.

– Сильно багато не лови, з вух скоро попре! – усміхнулася Ганна, коли повернулася з вояжу в місто.

Василь розсміявся:

– Це вже як піде! Якщо Дімка спочатку купатися полізе, то клювання тільки до вечора й буде.

– А ловити буде нікому, – це Ганна натякнула на каністру, куди Василь злив міцне.

– Таке теж може бути! – і знову розсміявся.

– Обережніше ви там, – сказала Ганна, – за буйки не запливайте!

– А нам море по коліно!Не турбуйся ми за безпечний відпочинок!

– Особливо коли твій Костя намет завалив, і ви о другій годині ночі його заново ставили, – пригадала одну з історій, що Василь привозить із риболовлі.

– Це був форс-мажор, і він за це вже отримав!Рано вранці, він чмокнув дружину в щоку і відбув на старому авто, а Ганна ще дві години проспала до роботи.

У Василя був своєрідний графік роботи. Якщо йому потрібні були три або чотири вихідні дні поспіль, щоб з’їздити на риболовлю, вони в нього були, але інколи він поспіль працював десять, а то й дванадцять днів. Та й вихідні випадали не за графіком, а як Бог на душу покладе.

А Ганна працювала за стандартною п’ятиденкою. Тому поява чоловіка з риболовлі мало не щоразу була сюрпризом. І цей раз не став винятком.

Прийшла Ганна з роботи, а на кухні Василь вже чистить рибу:

– Ганнусю, привіт! – крикнув він. – Я зараз такої юшки зварганю, пальчики проковтнеш! А завтра можна в ліс з’їздити, на вугіллі щучку посмажити!

– Ну так, чоловік із риболовлі, починаються рибні дні! – усміхнулася вона.

– Так це ж чудово! Корисно, смачно і я сам усе готую!

– Одні плюси! – розсміялася Ганна.

***
– Смачна рибка, – схвалила Наталя, – де купила?

– Що значить, де купила? – здивувалася Ганна. – У мене в будинку цілий рибалка живе!

– І давно він у тебе по морях роз’їжджати став? – поцікавилася з лукавою посмішкою Наталя.

– По яких морях? – не зрозуміла Ганна.

– Звичайними, – хмикнула Наталя. – Прізвище цієї риби – Палтус. Хоч на експертизу віддавай. А палтус – риба морська!

Ганна, міркуючи, переводила погляд із риби на подругу і назад.

– Я тобі казала, що риболовля це дуже специфічне хобі, але в тебе ж довіра! От і їж морську рибку, яку твій Василь примудрився в річці виловити!

Ганна пригнічено мовчала.

– Приготовано дуже смачно, Василю передай, що він молодець! А я піду, мабуть, тобі є про що подумати.

Ганна й задумалася. І думки в неї в голові блукали від нешкідливих, що рибалка не вдалася, а Василь посоромився з’явитися без улову, до страшних, що для нього рибалка стала прикриттям для чогось дуже нехорошого.

Як не хотіла Ганна не втручатися в ситуацію, але викинути з голови наявний факт вона не могла.

Вона залізла в інтернет.

“…Дівчата, – писали на форумах, – не мучтеся муками совісті! Краще знати, де ваш чоловік і з ким, ніж потім розв’язувати непідйомні проблеми з розлученнями і розподілом майна!…”

А Ганну якраз і накрив моральний бік питання.

– Стежити за власним чоловіком і при цьому говорити про довіру?

– Лицемірство чистої води, – погоджувалася Наталя, – але іншого варіанту все одно немає.

– Не знаю, не знаю…

– Справа твоя, – Наталя тицьнула в неї пальцем, – але чи не ти говорила, що головне спокій без нервів. Нехай вчинок не зовсім етичний, але краще перевірити і спати спокійно.

Ганна встановила в телефон чоловіка потрібний додаток, коли він був у лазні, і навіть перевірила його наступного дня.

– Працює! – зраділа, а потім зрозуміла, що це не привід для радості. – Що ж, подивимося.Тільки дивитися було нема на що. Василь постійно працював. А якщо брав вихідний, то один день. І, природно, ні про яку риболовлю й мови не йшло.
***
А через півтора місяця він зібрався на риболовлю. Але не так, як зазвичай, із жартами, піснями і примовками, а сумно, зім’ято і буденно.

– Василю, усе нормально? – запитала Ганна.

– Та на роботі заколупали! Андрійович якісь норми нові придумав, вимагає, не зрозумій чого, – він відмахнувся. – Ось з’їжджу на риболовлю, розвіюся, відпочину…

– Добре, – кивнула Ганна.

Про додаток навіть не згадала.
***
Увечері, дорогою з роботи її нагнав приятель Василя Костя:

– Ганно, досить гайки закручувати! – накинувся він на неї.

– Чого?

– Кажу, досить чоловікові забороняти на риболовлю їздити! Що з тобою сталося? Раніше розмови поперек не було, а зараз він у тебе на прив’язі, що щеня сидить! Душа рибалки, вона свободу любить! Задушиться він на прив’язі.

– Так я ж… – почала говорити Ганна, та вчасно зрозуміла. – А не твоя справа! Ти своїй дружині будеш вказувати, як поводитися, а зі своїм чоловіком я сама розберуся!

– У, ти яка грізна, – промовив Костя, – загнала Василя під каблук! Ось так найкращі люди і закінчуються для суспільства!

А вдома, насамперед, Ганна влізла в телефон, подивитися, де її благовірний рибу ловить. Точка на карті толком нічого не дала. Дике місце, правда, біля річки.

Ганна стрибнула в машину і полетіла за координатами.
***
– Любий, а чого ти тут? – запитала вона ошелешено.

– А ти чого?

– Я тут подумала, у вас тут рибалка, – відповіла вона розгублено.

– Ага, он, одна за одною, тільки тягати встигай! – відповів він похмуро.

Ганна знайшла його на березі річки. Але він не ловив рибу, а просто сидів на березі й дивився на воду. Ні намет не поставив, ні снасті не дістав, ні багаття не розпалив. Просто сидів на березі на гордій самоті, відмовившись від світу.

– Любий, з тобою все нормально? – запитала Ганна, так само стривожено.

– Ганнусю, проблеми заїли, – він важко зітхнув, – виїхати вирішив від людей, перезавантажитися. Дістало все! Андрійович ще цей…

– Мені залишитися чи додому повернутися? – запитала вона.

– Їдь краще додому, – сказав він сухо, – потім, якщо треба буде, поговоримо.

***
– Ех, Наталко-Наталко, накрутила ти мене, даремно, а Василя проблеми заїли. З’їздила я до нього на риболовлю, а він у печалі на березі річки сидить. Зовсім один! І не вживає навіть, просто сидить!

– Так це добре, мене ти в чому звинувачуєш?

– А в тому, що з такими порадами я могла спочатку скандал влаштувати і життя сімейне поламати! А потім уже звинувачувати нікого було б!

– Так радій, що ти продумана! Тепер знаєш, чого він рибу купує. Погано йому. От і втішати будеш, як він тобі морського чогось із риболовлі принесе!

– Ну так…

***
І полетіли тижні-місяці. То Василь карасів відро принесе, то щучку. А то й камбалу. Тільки увагу Ганна не загострювала. Розуміла, що Василь просто відпочивати їздив, без рибних справ.

Чергова риболовля Василя збіглася з вихідним Ганни. Від нудьги залізла вона в додаток, щоб дізнатися, де він цього разу відпочиває, а виявилося, що не у водоймі, а посеред невеликого селища.

– Цікаво, – промовила Ганна, – чекаючи, коли крапка рушить по карті.

До самого вечора крапка не зрушила, а ввечері зробила коло до траси і повернулася.

– Треба їхати, – вирішила Ганна.

З’їздила на свою голову. Побачила. Сфотографувала, та назад повернулася.
А коли через три дні повернувся Василь, вона пред’явила фото і запитала:

– Відразу сказати не міг, що в тебе сім’я на стороні?

– Ганнусю, там вийшла така дурість, – говорив він, опустивши голову, – ми з риболовлі надвечір заїхали туди за добавкою. Взяли два літри, та й залишилися переночувати. Там якось незрозуміло все вийшло, але було й забули. А потім вона мене дитиною до стіни притиснула і каже, або так допомагай, або в суд підемо.

– А ти вирішив, що будеш допомагати? – запитала Ганна.

– Ну, якось так, – пробубнив він, – через суд, воно ж розкриється. Аліменти там, ну і так далі.

– Я двох дітей бачила, – сказала Ганна, – Хлопчик дворічний і немовля. Твій який?

– Хлопчик відразу вийшов, – прошепотів Василь, – а другий теж мій. Ну, вийшло так.

– Ясно, ти ночуєш у сараї, завтра їдемо в РАЦС і розлучаємося, – спокійно сказала Ганна.

– Ганно, може, якось так жити будемо?

Вона на нього подивилася холодно, як на стороннього:

– Ні, Василю, як-небудь так, ти з тією жінкою живи і дітей рости. А я п’ятою зайвою бути не хочу.