У сім’ї Валерія та Яни ніколи не обходилося без додаткових ротів на свята. Можна подумати, що щодо гостей було використано не найприємніші слова. Проте реальність саме така. Під час святкових днів під дахом сімейства збиралося багато людей. І Яні доводилося це все терпіти.

«Ти господиня, повинна гостей пригощати і частувати», — повчала Яну її свекруха Світлана Павлівна.

Дівчина не погоджуватись не могла, бо жила з нею під одним дахом. Квартира мала дістатись Валерію у спадок від його бабусі, але Світлана поспішила переселитися до молодят. Аргументувала це тим, що свою квартиру вона тепер здаватиме. Яна стерпіла і це.

Прислухатися наївній Яни доводилося і до своєї матінки:

«Не можна з родичами лаятися, Яночко. Тобі ж гірше буде. Тільки власні нерви попсуєш».

Так Яна й підкорялася, наче крихітний і вічно втомлений ослик. Що йому в візок поставлять, то бідолаха і тягне. Особливо сильно любила посиденьки у Валери та Яни двоюрідна сестра дружини Любов.

Люба приїжджала до своєї кузини з іншого міста і вважала, що це курорт. Яні ж не було куди подітися, і вона всіляко намагалася догодити гості. Але з роками терпіти примхи Люби ставало все складніше. Навіть Валера, який так любив пишні застілля, раз у раз нервово поглядав на годинник у товаристві любої родички.

Роки подібних святкувань Яні вже набридли. Час наближався до чергового свята, а вона й не починала готуватися. Валерій здивувався:

«Чому ти не готуєш будинок до приїзду Люби? Адже це вже післязавтра. Невже встигнеш?»

Але Яна мовчки дістала телефон і ввімкнула запис дзвінка Люби, який вона залишила на автовідповідачі:

«Трубку не береш, цаца, зайнята яка. Я це, сказати хочу, що мій Вітька на дієті. Свинину йому не готуй. Яловичину можна тільки, нічого більше. А Максимка захворів, тож доведеться твого Олега з ліжка його зігнати. Тимчасово. Максим поспить у його кімнаті, може, у вас якраз і видужає. І зустріти нас треба було б, а то речей якось багато цього разу. Я Світлані Павлівні меду обіцяла привезти пару літрів. Руки ж не обриватимемо. Тож чекай, сестро», — пролунав голос Люби з телефону.

«Мамо, я не хочу на підлозі спати. Не хочу. щоб Максим мою кімнату забирав», — жалісно промовив 7-річний Олежик.

Згодом Люба вже голосно кричала Яні в слухавку лайливі слова. Що вона погана сестра, і господиня, і дружина, і мама. Загалом жахлива жінка. Як вона тільки змогла вийти заміж і ростити свою дитину.

«Будь ласка, не треба приїжджати до нас», – коротко відповіла Яна і кинула слухавку. Але Люба не заспокоїлася. Почала дзвонити всім, кому лише могла.

І свекрусі Яни подзвонила, і матері. Розповідала, як сильно її двоюрідна сестричка образила. Яка вона погана людина і як таких лише земля носить. Світлана Павлівна спробувала поставити невістці ультиматум, а мама відразу взялася лаяти доньку на всі лади. Але посил у обох мам був один:

«Та як ти посміла так з родичами вчинити?!»

Валерій і Яна зібрали свого сина, взяли деякі речі і поквапилися в дорогу:

«Ви що, хочете мене на свято залишити одну вдома? І без столу та без подарунка?» – Спробувала влізти Світлана Павлівна.

«У вас є власний будинок. З якого ви поїхали з невідомої причини. Повертайтеся туди і святкуйте з квартирантами», — стомленим голосом промовила невістка.

Дістатися лижного курорту родина не встигла. Свято застало їх у дорозі. Але по щасливих обличчях чоловіка та сина Яна зрозуміла головне. Іноді найсмачніші страви – це кава та хот-доги на заправці. Найкраще місце там, де кохані люди.

Вона стільки разів влаштовувала пишні гулянки. Але ця скромна їжа в машині зі своїми найулюбленішими чоловіками була для Яни найсмачнішою на світі.

Початок цієї історії було покладено в одному маленькому містечку. Це була проста сім’я: чоловік Леонід – досвідчений інженер на заводі, дружина Раїса – середньостатистична лаборантка без вищої освіти. У них

Усім привіт. Часу у мене тепер багато – витрачай не хочу. Мабуть і я поділюся своєю історією. На минулій роботі познайомився з колегою. Потім звільнився – підвернулася робота краще, а

Є у мого чоловіка одна цікава риса характеру, він любить допомогати і вирішувати проблеми за інших. Він від того почувається великим та сильним. Мене це у ньому насторожувало завжди. Я