У Валентини задзвонив телефон. – Мамо, ти сьогодні чим зайнята? – запитав у слухавку її син Віктор. – Нічим особливим? Ну і добре. Я запросив у гості свою дівчину. – Оце так сюрприз! – захвилювалася Валентина. – Хіба ж так можна? Я не знаю, хто вона, що любить? Ти б спочатку розповів про неї. – Сама все спитаєш, – посміхнувся Віктор і поклав слухавку. Валентина розхвилювалася, згадалося, як вона знайомилася з батьками чоловіка. – Ой, що це я задумалася?! – схаменулась Валентина. – Треба тісто на пиріг поставити. І почалися приготування… А ввечері Валентина, побачивши майбутню невістку, була дещо здивована

 

Коли за сусідкою зачинилися двері, Валентина подумала:

– Не дай Боже, таку свекруху. Усі їй щось винні. І невістку свою поливає брудом. Якщо син живе з нею, то йому з нею добре. Навіщо лізти у їхню сімʼю? Я такою не буду.

Син Валентини ще не був одружений, хоча пора б уже. Але якось все ніяк.

Тільки подумала вона про сина, як задзвонив телефон:

– Мамо, ти сьогодні чим зайнята? Нічим особливим? Ну і добре. Я сьогодні запросив у гості свою дівчину. Чекай.

– Оце так сюрприз! Хіба ж можна так? Я не знаю, хто вона, що любить поїсти? Чим цікавиться? Ти б спочатку розповів про неї, – захвилювалася Валентина.

– Ну і познайомитеся. Сама все спитаєш, – посміхнувся Віктор і поклав слухавку.

Валентина розхвилювалася, згадалося, як вона сама прийшла на знайомство з батьками чоловіка. Соромилася дуже, переживала слово сказати, чомусь переживала, що майбутня свекруха її не злюбить. Але свекруха Валентини була добра й турботлива.

Допомагала більше аніж рідна мати. Молодим у будь-які часи починати спільне життя непросто.

Свекри тоді влітку на дачі вирощували курей і поросят, щоб узимку було, що їсти. Валентина з чоловіком, звичайно, допомагали і з хазяйством, і з городом, але все одно більше клопоту було на батьках чоловіка.

– Ой, що це я задумалася?! – схаменулась Валентина. – Треба ж тісто на пиріг поставити, в магазин збігати.

І почалися приготування…

А ввечері Валентина, побачивши майбутню невістку, була дещо здивована.

Вона зауважила, що вона зовсім не така, якою була сама Валентина.

Вероніка висока, струнка, красива дівчина, ні краплі соромʼязливості, впевнена й привітна.

За столом брала активну участь у розмові, удвох із сином розповідали про плани і мрії. Вероніка дуже сподобалася майбутній свекрусі. Дівчина закінчила навчання й працює у великій фірмі.

– Вона буде для сина союзником у всьому, – вирішила Валентина.

Коли мова зайшла про весілля, Валентина сказала:

– Треба до весілля познайомиться з батьками нареченої.

– Не треба, – махнула рукою Вероніка. – Я виросла в без батьків в інтернаті.

– А що з батьками? – ахнула Валентина.

– Мамо, не чіпляйся. Вероніка з неблагополучної родини з батьками давно вже не спілкується, – раптом став на її захист Віктор.

– Ой вибачте. Бідолашна дівчинка, без маминої любові виросла, – заголосила Валентина. – Ну не хвилюйся, ми тебе любитимемо. Можеш мене називати мамою.

З погляду Вероніки Валентина зрозуміла, що тема ця їй неприємна, тож перевела розмову на погоду.

Весілля відбулося. Валентина справді полюбила Вероніку як дочку. Намагалася допомогти і порадою, і справою, а коли повідомили про вагітність, то зовсім Валентині хотілося полегшити цей непростий період невістці.

Ось тільки Вероніка намагалася усунути свекруху від свого життя, казала, вона сама все знає та вміє. Адже Валентина і не сперечається, Валентина просто піклується. А невістка так жодного разу і не назвала свекруху мамою, так і каже:

– Мені не потрібна мама.

Було, звісно, трохи прикро, але Валентина розуміла, що Вероніка не вміє любити маму, не любить і свекруху.

Народилася внучка, це маленьке диво. Валентина намагалася часто приходити в гості, адже мамі було непросто з немовлям. Пропонувала приготувати вечерю, гуляла з онукою, щоб невістка в цей час виспалася чи зайнялася своїми справами.

Все обірвав телефонний дзвінок сина:

– Мамо, заспокойся вже! Вероніка вже боїться тебе. Ходиш сюсюкаєшся з тією кашею. Вона доросла жінка, і сама може впоратися з усіма справами!

Валентина плакала. Вона мала відчуття, що її покинули рідні діти.

І що ж вона робить не так?

КІНЕЦЬ.