Мої батьки розлучилися, коли мені було тринадцять років. При цьому з самого дитинства я завжди була дочкою тата. Він мене розумів на всі сто відсотків. А з мамою у мене такого єднання ніколи не було.

Зараз мені вже двадцять три роки, минуло більше десяти років з моменту їхнього розставання. Весь цей час я спілкувалася з батьком. Мама ніколи не забороняла їздити до нього на зустрічі, але й у захваті не була. Коли я збиралася зустрітися з батьком, у неї демонстративно псувався настрій. Іноді вона навіть могла заплакати.

Але мене цим важко було пройняти. По-перше, мені було дуже важливо не розгубити зв’язок із батьком. Якоїсь миті він знову одружився, у нього з’явилася дочка від другого шлюбу. Але про мене він, як і раніше, сильно дбав, а з його новою сім’єю я потоваришувала.

А по-друге, я завжди інтуїтивно відчувала, що розлучення батьків – не підстава для дитини відмовлятися від когось із них. Ми ж усі цивілізовані люди.

Потім я взагалі виросла і вже не питала у мами, з ким мені спілкуватися, а з ким ні. Але недавно я згадала всі труднощі пошуку балансу між розлученими батьками.

Справа в тому, що мій хлопець покликав мене заміж. Ми почали планувати весілля, але так як нам було лише за двадцять, своїх грошей не було, щоб відсвяткувати так, як хотілося. І батьки нареченого, і мої одразу висловили готовність допомагати нам у всьому фінансово.

Однак я була шокована, коли мама заявила, що не хотіла б бачити свого колишнього чоловіка на моєму весіллі. Вона навіть готова була взяти на себе всі витрати з нашого боку, аби він не був запрошений!

– Мамо, це не просто твій колишній чоловік. Це взагалі-то мій батько! А кого я маю покликати на весілля, твого співмешканця? Ну ні. На весіллі буде присутній мій тато. І крапка! – твердо сказала тоді я.

Мама побоялася зі мною сперечатися. Але її ненависть до тата була настільки сильною, що вона навіть не була проти того, що я збиралася запросити і його нову родину. Вона майже ніяк не відреагувала на те, що на весіллі буде присутня батькова друга дружина та моя молодша сестра. Мені навіть здається, вона б погодилася, щоб вони прийшли без нього!

У результаті пристрасті вщухли, ми спокійно планували торжество. Якось я приїхала до мами в гості, ми обговорювали весілля, і я коротко розповіла їй заплановану програму вечора.

Ця програма включала деякі традиційні моменти. В основному весілля було максимально молодіжне, але перший танець ми хотіли зробити за канонами. Тобто наречений мав танцювати зі своєю мамою, а я – зі своїм батьком.

Як тільки мама це почула, вона просто розлютилася:

– Що означає перший танець із батьком? Я її виховувала все життя, витрачала шалені суми, вкладала все, що тільки можна! Себе обмежувала, зрештою! У весілля це найбільше вкладаюся! А відіграватиме головну роль там твій батько? Тільки через мій тpуп! – майже зривалася на крик мама.

У відповідь на мої міркування про те, що це така традиція, вона відповідала, що їй начхати. Ми посварилися аж до того, що мати пригрозила своєю відсутністю на моєму весіллі!

Повернувшись додому, я розповіла все майбутньому чоловікові. Я зовсім не знала, що з цим робити. І мама, і тато були для мене дуже важливими. Чому я маю обирати чийсь бік? Я давно виросла, а в нашій родині нічого не змінилося.

Хлопець порадив мені йти до кінця, якщо я впевнена, що права. Я довго думала про це, але потім вирішила піти назад і не робити перший танець на весіллі. Все ж таки мені було важливо, щоб на весіллі всі були в хорошому настрої, в тому числі і я. Сподіваюся, більше в нашому житті таких проблем не виникне.

КІНЕЦЬ.