Якось їду я в тролейбусі, і тут у тролейбус буквально ввалилася юрба школярів років 9-10, напевно, поверталися додому після уроків. Поруч зі мною села дівчинка у величезних окулярах. Вона була така затиснена, злякана… мені навіть захотілося обійняти її в цей момент.

Навколо нас розсілися хлопчики на чолі з одним типовим задирою. Так ось вищезгаданий хлопчик раптом вирішив показати нам усім, який він крутий. Він нахилився трохи в наш бік, витріщивши очі, подивився на дівчинку, що сиділа поруч, і як закричав:

— Косо-косоока! Косоока! Всі дорослі наполегливо вдавали, що вони нічого не помічають, але моя агресія з кожною секундою брала гору над іншими почуттями, і тут я нахилилася до хлопчика і хотіла пошепки сказати, але вийшло так, що почув весь тролейбус: — А ти жирний, зрозумів мене?

Жирний жирдяй та жиробас ! Ось що я скажу. Хлопець явно злякався, потім він витер соплі та відповів: — Я не жирний, а вона косоока!

— Так, у неї є nроблеми с зором, але вона лікується. Ось вилікується і більше жодних nроблем у неї не буде, а ти так і залишишся жирдяєм . Що, тобі приємно? Ніхто з дорослих жодного зауваження мені не зробив, а подивилася на дівчинку, а на мене дивляться два величезні малахітові оченята.

— Зрозуміла, як треба? — Запитала я, посміхаючись? — Зрозуміла . – со ромязливо відповіла моя нова знайома. Виходячи з тролейбуса, я зробила такий жест хлопцеві, мовляв, ти на прицілі, а той стояв у самому кінці, затиснувшись у куток, боя вся навіть у вічі мені дивитися. Жорстоко? Можливо, але з такими запущеними типами інакше не можна.

КІНЕЦЬ.