У тому, що її син тепер рогатенький, винна сама моя свекруха, щиро кажу. Саме через неї у мене виникло бажання знайти собі іншого чоловіка, хоча розлучатися я наміру не маю.

Тільки зараз я почала розуміти, навіщо я це роблю. Розповім свою історію в пікантних подробицях, а ви вже робіть висновки і давайте поради, якщо хочете. Буду вдячна!

Мій чоловік, Богдан – людина дуже хороша. Гарний, приємний у спілкуванні. Заробляє добре, щедрий та не скупиться на подарунки і мені, і Даринці, своїй дочці від першого шлюбу.

Я знаю, що деякі жінки ніколи в житті не вийшли б за розлученого чоловіка з дитиною. Але це не про мене. Дівчинку я полюбила одразу. Дитина не винна, що в неї мама зовсім не дружить із головою. Та й вона була зі мною дуже мила. Чиста, світла дитина.

Дітей я люблю і, звісно, у майбутньому планую і хочу народити своїх. І свого чоловіка я люблю. Словом, наша сім’я досить міцна і і якихось суттєвих проблем у нас немає, крім моєї маленької таємниці.

Через кілька років ми плануємо обміняти свою двокімнатну квартиру з доплатою на краще варіант. А там і поповнення час настане – як же інакше? Я знаю, що все так і буде. Тому мені й легко розповідати про своє життя. Все так і залишалося б у нас, ідеально, якби не один сімейний вечір десь півроку тому.

Нас було вісім чоловік. Ми із чоловіком, його батьки, друзі родини. Я добре знаю своїх свекрів та й вони до мене наче ставляться добре. Але треба їм конче влізти не в свою справу. Мене вони якось запитали, коли я збираюся на дієту і в спортзал. Довелося якось відповідати, жартувати.

А того разу при усіх гостях вони запитали у Богдана, хто для нього важливіший, я чи його донька від першої дружини. Запитали, наче, і жартома. Хоча запитання досить тонке. Але Богдан, не замислюючись, відповів, що дочка для нього найдорожча. А дружина лише на другому місці.

Мене ця відповідь дуже схвилювала. А чоловік мій ще так подивився на мене з усмішкою і знову повторив, що дочка для нього, щоб не трапилося, завжди буде в пріоритеті. З того часу ми це питання більше не порушували.

Але саме після цієї розмови у мене з’явився Станіслав, інший мій чоловік. Я не планувала спеціально зраджувати чоловіка, щиро кажу. Але Стас знайшовся сам собою, як за помахом чарівної палички. Познайомився зі мною у кафе.

Не мій типаж, якщо чесно: світловолосий. Я таких навіть уваги ніколи не звертаю. Але є в ньому те, що на той момент мені було потрібно: він просто оточив мене увагою і коханням.

Кілька разів ми сходили з ним прогулятися. на піцу. Я все сподівалася, що Станіславу своєю поведінкою у якусь мить змусить мене просто піднятися і піти додому, схаменутися. Я ж заміжня жінка. Але мої очікування не справдилися. Він прийшов на першу ж зустріч із букетом квітів, був ввічливий, все оплачував сам. Але не це найголовніше.

Щоразу, коли я дивилася йому в очі, його погляд був спрямований лише в мій бік. Він не оцінював мене, ні. Навпаки, з його боку відчувалося лише кохання, захват. З Богданом моїм, на жаль, я нічого подібного не відчувала.

Тож наші зустрічі почали відбуватися все частіше, а потім уже я трохи почала до нього звикати. Але чисто фізично. Не більше того. Для мене наші зустрічі стали віддушиною. Адже я могла бути самою собою, спізнюватися, навіть іноді вередувала. А Стас завжди на мене чекав і був готовий допомогти. Мій комфорт для нього завжди був головним.

І все. Жодного раптового повороту в моєму житті досі не сталося. Я так само живу з чоловіком і його дочкою. Але іноді зустрічаюся зі Станіславом, для розрядки. І я довго не могла зрозуміти чому так відбувається. Навіть у фізичному плані мені краще з чоловіком. Я серйозно, чесно. Тоді навіщо мені це робити і ризикувати ставленням чоловіка і взагалі псувати собі карму?

І лише недавно я це зрозуміла. Ось просто сама і ніхто мені не підказував. Вся справа в його батьках і тій нашій розмові на зустрічі зі свекрами, в запитанні свекрухи. Мені здається, що я так і не змогла внутрішньо пробачити чоловіка за його відповідь. Коли він сказав, що його дочка завжди буде першою, у мене всередині щось зламалося.

Тепер це очевидно. Адже я була впевнена, що для свого чоловіка я завжди буду най-най, а виявилося, навпаки.

Я вам так скажу. У мене п’ятеро братів та сестер. І для мами з татом ми всі були однаковими дітьми. Ніхто не робив мені поблажки на те, що я дівчинка. Ніхто не казав мені, що я улюблена дитина. Я ніколи не була особливою. Ніколи. Тільки для Станіслава, мого таємного чоловіка.

Як би сумно це не було, це правда. Справа лише в тому, що для мене самої він просто людина, з якою приємно зустрічатися. І не більше.

Поки що я не знаю, що робити далі. Розлучатись я взагалі не збираюся. Хочу народити дитину від Богдана і жити щасливо. І щоб він мене любив. Припиняти зустрічі з Богданом, поки що, теж не планую. Це як звичка. Затягло. Мені так добре.

Але скільки так триватиме і у що це виллється, мені зовсім не зрозуміло. Я не відчуваю себе зрадницею, адже я не маю глибоких почуттів до іншого чоловіка. Просто потрібно якось перезавантажуватися іноді. А як це зробити інакше – я й не знаю. І як пробачити Богдана, відпустити це – не знаю теж.

Джерело