Двічі в одну річку не ввійдеш, – цю фразу я чула не раз, а особливо часто мені її повторювали всі родичі і знайомі тоді, коли я вирішила виходити заміж ще раз за свого чоловіка, з яким я кілька років тому розлучилася.

– У тебе, Софіє, напевно, гордості нема, – фиркнула тоді моя мама. Вона була найбільше проти того, щоб я ще раз сходилася з своїм чоловіком, особливо після того, як ми з ним розлучалися.

Тато мовчав, але було видно, що він не підтримує моє рішення. А моя молодша сестра крутила пальцем біля скроні і казала, що вона думала, що я мудріша.

Та я всупереч усім обставинам і всупереч думки своїх родичів, таки ризикнула – ми з Андрієм знову зійшлися і я зовсім про це не шкодую.

Познайомилися ми в університеті, він був на кілька курсів старшим за мене. Я лише знала, що він добре вчиться і живе в іншій області.

Потім доля нас звела через три роки в одній компанії спільних друзів. Ми наче по-новому поглянули одне на одного, і закохалися. Наш роман тривав всього місяць, а потім Андрій зробив пропозицію. Я погодилася, адже вважала його найкращим чоловіком на землі.

Та щасливого сімейного життя, про яке я так мріяла, у нас не вийшло. Не минуло і пів року, як до мене заявилася дівчина з округлим животом і пояснила, що це дитина Андрія.

Я не стала ні в чому розбиратися, чоловік теж не виправдовувався, тому ми тихо розлучилися. Він поїхав до тієї жінки, а я два роки відходила від усього, що мені довелося пережити.

Спочатку я навіть з дому не виходила, нікого бачити не хотіла, але з часом я почала виходити з цього стану, хоча нікого до себе близько не підпускала. Жила як тінь: на роботу і з роботи додому.

Мама просила мене, щоб я оглянулася навколо, адже ж є багато хороших чоловіків, але я заміж більше не хотіла. Чи то ще не пройшли почуття до Андрія, чи то просто не хотілося ще раз так обпектися.

Минуло 10 років, я продовжувала залишатися одна. За цей час моя мама поїхала в Німеччину на заробітки і купила мені окрему квартиру, в надії, що так я швидше влаштую своє особисте життя. Але навіть це не допомогло – я продовжувала жити сама.

Одного мене покликали в гості друзі, ті самі, у яких я з Андрієм і познайомилася. Вони мені не сказали, що там буде і Андрій, а просто підлаштували нам зустріч.

Коли я глянула на Андрія, в мене ноги підкосилися, бо він все такий же був красивий і особливий. Андрій дуже хвилювався, хотів підібрати правильні слова, щоб я його зрозуміла, бо знав, що іншого шансу у нього не буде.

Я не можу пояснити, чому тоді я не встала і не пішла, а спробувала його вислухати. Напевно, так мало бути.

Виявилося, що з тією дівчиною Андрій зустрічався до мене. У них були непрості стосунки, і вони вирішили, що краще для них обох буде якщо вони розійдуться.

А потім була зустріч зі мною, і Андрій став забувати свої минулі стосунки, та виявилося, що дівчина чекає дитину. Вона не хотіла йому нічого говорити, вирішила, що це буде для нього покаранням, але передумала коли почула, що Андрій одружився. Тоді в неї виникла інша думка – забрати його з родини, і нехай він відповідає за свої вчинки.

Андрій одружився з тією жінкою, і 10 років він намагався побудувати з нею стосунки, але нічого не виходило. Тому він вирішив, що не варто так жити навіть заради дитини. Андрій запропонував розлучитися, і дружина, яка вже і сама побачила, що нічого доброго з цього не вийшло, погодилася.

Щоб не гаяти часу, Андрій вирішив відшукати мене, тому і звернувся до наших давніх друзів. Він запропонував мені знову зійтися, і я погодилася – все відбулося так само швидко, як і перший раз.

Та неочікувано мої батьки виступили проти. Мама заявила, що якщо я знову вийду заміж за Андрія, то вона забере квартиру.

Я не була впевнена до кінця чи правильно я роблю, але мені хотілося вірити Андрію. Квартиру мама забрала, та у мого чоловіка було житло, так що для нас це не стало проблемою.

Зараз ми разом уже 10 років. У нас є двоє спільних дітей – дві донечки. У нас щаслива родина.

Старший син Андрія вже зовсім дорослий. Він часто приходить до нас у гості, його маленькі сестрички в захваті від нього.

Ми зуміли налагодити стосунки, змогли побудувати своє маленьке щастя, нехай і через труднощі. Тому коли я чую фразу, що двічі в одну річку не ввійдеш, я можу сказати з власного прикладу, що ввійдеш. І не варто відмовлятися від свого щастя, інколи треба дати і собі, і іншій людині другий шанс.

Зараз я собі не уявляю життя без Андрія і без наших дітей. Тому зовсім не шкодую, що наважилася ввійти в ту саму воду вдруге.

Джерело