— Іване, головне, ти за Кузею доглянь, м’ясо для нього в морозилці в мішечках заморозила, молочка купила. На вулицю не випускай — бліх наловить, туалет міняй щодня, — наказувала Івану дружина.

— У тебе крім кота інших турбот немає. З учорашнього вечора про нього тріщиш, — сердито огризнувся той.

— Світлано, охота тобі язиком молоти, ти що його не знаєш, все одно все зробить по-своєму, — втрутилася в розмову Наталя Семенівна, суворо поглянувши на зятя.

— Ходімо, посадку вже оголосили, — вона схопила онука Микиту за руку і рушила до зупинки.

Автобус, мигнувши на повороті червоними вогниками, відвіз всю родину. Іван з полегшенням зітхнув. Не те, що він не любив своїх рідних, але іноді так хотілося побути одному, не слухати постійного бурчання тещі, не ловити пильного погляду дружини після повернення з гаража.

Весело крокуючи додому, Іван мріяв: зараз він завалиться на диван, увімкне улюблену передачу і нічого не буде робити.

Знявши в передпокої туфлі, він намацав ногою капці. У них підозріло захлюпало і огидно запахло котячою сечею. Кузя! Устиг-таки тещин улюбленець йому помститися за вчорашню прочуханку.

Нелюбов між ними була взаємною. Кузя пакостив Івану потайки, ховаючись від покарання в кімнаті Наталії Семенівни, яка ставала стіною на захист свого улюбленця.

— Ну, мерзотнику! Цього разу ти прорахувався! — вигукнув Іван і почав розшукувати кота, який нашкодив, по квартирі. Кузьми ніде не було.

— У кватирку втік. Захоче їсти, з’явиться, — вирішив господар, викидаючи зіпсовані капці та шкарпетки у відро для сміття.

Здійснюючи свою мрію, він роздягнувся, натягнув шорти, увімкнув телевізор і ліг на диван. Під монотонне бурмотіння диктора Іван не помітив, як задрімав.

Прокинувся від голоду. Був уже обід. Згадавши, що турботлива дружина приготувала йому каструльку котлет, босоніж пройшов на кухню.

Холодильник був відкритий, каструля із залишками котлет валялася на підлозі. Побачена картина довела господаря до несамовитості.

— Ось негідник! Ти будеш жити у мене на вулиці, поки твоя благодійниця не приїде, — зло прошипів він і, кинувшись до кватирки, щільно її закрив. Від запасів, які приготувала дружина, залишилася ледь половина.

— Невже все зжер? — здивувався Іван. — Ні, швидше за все, сховав, запаси для себе зробив.

У морозилці залишалися ще пельмені та м’ясо. «Ось і добре, а цього злодія і на поріг не пущу», — подумав він. У животі бурчало, їсти хотілося все сильніше.

Іван поставив на плиту каструлю з водою. Зібрав з підлоги залишки котлет і закинув їх у те саме відро, що й капці. Поклавши в окріп приготовані Свєтою домашні пельмені, він нарізав хліб, дістав майонез, тарілку, ложку.

По кухні поплив апетитний запах. Начерпавши повну тарілку кругленьких акуратненьких пельменів, додавши ложку бульйону, ковтнувши слину при вигляді такої розкоші, Іван зробив крок до столу і спіткнувся об щось м’яке, що метнулося прямо йому під ноги.

Тарілка вилетіла з рук, обливши його гарячим, щойно з вогню, бульйоном.

До того ж, втративши рівновагу на слизькому від розплесканої рідини лінолеумі, він впав і боляче вдарився об підлогу.

Проїхавши голим животом по гарячих шматочках тіста, Іван завив від болю,з трудом піднявся і кинувся у ванну.

Холодна вода принесла полегшення, але шкіра на животі і ногах набрякла пухирями. Махнувши рукою на кухонний розгром, насилу натягнувши штани на обпечені ноги і накинувши сорочку, він пішов до лікарні, ледь стримуючи стогони.

Знайомий хірург вислухав його розповідь, як той отримав травму, зробив перев’язку і, посміхаючись, порадив залишити кота в спокої.

На території лікарні на лавочці сидів друг Вітька, який працює водієм «Швидкої допомоги». Охаючи, Іван присів поруч.

—Щось вигляд у тебе не дуже здоровий, — єхидно посміхаючись у вуса, сказав друг.

— Будеш тут здоровим — з перев’язки йду, обшпарився.

— Як це ти так?

— Та кіт все! — і Іван розповів товаришеві про сьогоднішні пригоди, закінчивши розповідь фразою: — Прийду додому, власними руками …

— Тебе самого потім Семенівна …, — зауважив у відповідь Віктор. — Ти його краще налякай.

— Налякаєш його. Не повіриш, через цього кота додому йти боюся.

– Не хвилюйся. Посидь трохи, я тобі зараз дещо принесу. – Вітя пірнув у машину і вибрався звідти з протигазом.

– Ось, бери, він у нас про всяк випадок у ящику для хімічного захисту зберігається, – тримаючи протигаз за довгий шланг, пояснив він.

— Ти, вічно, щось придумаєш, — відмахнувся Іван.

— Ні! Ти вислухай спочатку, потім своїми граблями маши, — розсердився Вітька. — У мене  кіт по кутах шкодив, а Тетяна з дівчатами пальцем торкнути його не давали. Так я шубу навиворіт вивернув, протигаз надів, причаївся, коли Васька в кутку влаштувався, і вискочив на нього. Все! З тих пір як рукою зняло.

Кіт тільки на вулицю в туалет ходить. Вірний засіб, випробуваний, Кузьма від одного погляду на нього шарахатися від тебе буде.

— А нічого, що ти його взяв?

— Та кому він потрібен.

— Дякую, Вікторе, — беручи протигаз, з почуттям вимовив Іван і пішов додому.

Відкривши двері, він обережно пробрався на кухню. Калюжі від розлитого бульйону підсохли, всюди валялися розчавлені пельмені. Їсти хотілося страшенно.

Обережно озираючись по сторонах, Іван пробрався до плити і, черпаючи ложкою прямо з каструлі, почав жадібно їсти. Наситившись, він майже заспокоївся, прибрав на кухні і знову влаштувався на дивані.

Ледь легкою хвилею почала накочувати дрімота, як на балконі пролунало нявкання. Схопившись з дивана, Іван визирнув у вікно. На балконі сидів проклятий кіт і дивився на нього злими зеленими очима.

«Якщо не запущу, буде кричати всю ніч, потім прийдуть сусіди, почнуть стукати в двері, вимагати, щоб я припинив мучити бідну тварину. Коротше, нічка буде ще та», — подумав Іван, з ненавистю дивлячись на пухнастого яскраво-рудого кота. І тут він згадав про пораду Віктора.

— Зараз я тебе зустріну, — пригрозив господар Кузі, і пішов у передпокій.

Іван підготувався ґрунтовно: вивернув овчинний кожушок, хутряні рукавиці.

Коли костюм був готовий, повернувся в кімнату, відкрив кватирку, щоб забезпечити доступ шкідника в квартиру. Знаючи з досвіду, що хитрий кіт у вікно не полізе, поки господар не піде, Іван повернувся в передпокій.

Одягнув кожушок, натягнув на голову протигаз і надів рукавиці. Оглянувши себе в дзеркалі, залишився задоволений — таким виглядом можна було налякати не тільки кота, але і його господиню. Іван тихо прокрався на кухню. Нічого не підозрюючи, Кузя сидів біля своєї чашки і пив воду.

— Нажерся, моїми котлетами, тепер водичку попиває, — зі злістю подумав він і, звільнивши рот від гуми протигаза, гучно заревів.

Кузя злетів з місця на півтора метра вгору. І тут перед його очима постало страшне чудовисько: волохате, з лисою зеленою головою і довгим хоботом.

Ні розум, ні організм кота не змогли перенести такого стресу. Оскаженіла тварина буквально літала по квартирі, зриваючи штори, люстру, обдираючи шпалери.

Але це було найменшою шкодою, яку завдавав кіт. Усі з’їдені за день продукти разом з водою вилітали з нього, як струмінь розпечених газів з реактивного літака, поливаючи все навколо, в тому числі і господаря нестерпно смердючою рідиною.

Побоюючись за своє життя, Іван вискочив на майданчик і притиснув спиною вхідні двері. Як на зло, в цей час по сходах на другий поверх піднімалася сусідка Євгенія Павлівна, подруга тещі.

Помітивши біля сусідських дверей дивну, жахливо смердючу істоту, віруюча бабуся прийняла його за виплодок пекла і, завиваючи не гірше за поліцейську сирену, кинулася на вулицю.

Іван розгублено стояв на майданчику. Йому не було куди подітися. У квартирі шаленів кіт, на вулиці люди могли зреагувати на нього так само, як і Павлівна, але та тільки кричала, а хто молодший — міг і камінням закидати.

Поки Іван розмірковував над безвихідною ситуацією, біля під’їзду загальмувала машина і увійшли двоє поліцейських, за ними виднілися голови цікавих сусідів.

— Громадянине, пред’явіть документи.

— Які документи можуть бути у чорта, — вилізла вперед Євгенія Павлівна.

— Сама ти відьма, — розлютившись, сказав Іван, здираючи з голови протигаз.

— Іване! Що з тобою? Чого це ти посеред літа так вбрався і чим від тебе смердить? — здивовано запитав поліцейський.

— Кузю дресирував, не витримав паразита.

— Ах ти, негідник! Та я все Семенівні доповім, як ти над твариною знущався, — ображена за «відьму», обурилася сусідка.

— Донось, пліткарка, — промовив Іван, втомлено махнувши протигазом і, поширивши хвилю задушливого запаху, сховався від цікавих сусідських очей за дверима квартири.

Решту часу до приїзду сім’ї Іван займався відновленням квартири. Кузя після переполоху безслідно зник.

Ремонт встиг закінчити в останній день. Автобус прийшов увечері. Після обов’язкових при зустрічі обіймів і поцілунків Іван підхопив сумки і попрямував до будинку.

Відкривши ключем двері, він першим увійшов до квартири. У передпокої на килимку сидів Кузьма — худий, брудний.

Він подивився на Івана величезними зеленими очима і, ласкаво муркочучи, підійшов і потерся об його ногу. Іван взяв кота на руки, погладив, примиряючись з завданою ним шкодою, визнаючи одночасно і свою провину. Кузя голосно нявкнув.

Наталя Семенівна приголомшено дивилася на обох. Помітивши її погляд, Іван посміхнувся і промовив:

— Тепер навіть  кіт знає, хто господар у домі