Вона виринула з-за рогу, весела, щаслива, і ледь не зіткнулася з ним віч-на-віч.

— Привіт, – махнула легко рукою, немов бачилися лише позавчора, і не було некрасивих сцен розставання. І побігла підстрибом, як дівчисько, про щось захоплено розмовляючи по телефону. Він відчув, як зашуміло в голові, і кольнуло в грудях, чорт забирай, так і не зміг забути цю навіжену, і випадкова зустріч сколихнула заснулі почуття.

— Віра!

Покликав він її, не замислюючись, які можуть бути наслідки, про що їм розмовляти, після семи років розлуки. Якщо бути точніше, сім років, два місяці і три дні, він не чув її голосу і не тримав за руку.

На щастя, вона не почула, а може зробила вигляд, що не чує, побігла в далечінь далеку вулицею, розмахуючи сумочкою.

Добре що не почула і не зупинилася, за хвилину чоловіка наздогнала захекана Олена, обвішана покупками.

Він узяв її ношу, подружжя мовчки пішло додому, вони й раніше рідко розмовляли, лише іноді обговорювали покупки й необхідні оплати.

А після того, як дружина дізналася про його стосунки з Вірою, і зовсім замовкла надовго. Вона була ображена жахливою зрадою чоловіка, але делікатно промовчала про свої багаторічні стосунки. Він бачив її розгубленість і образу, але водночас радісна посмішка блукала обличчям Олени. Може, тепер щось зміниться, і вони зможуть розрубати цей туго затягнутий вузол, званий законним шлюбом, який остогиднув їм обом.

Вони й справді хотіли розлучитися без скандалів, він зібрався піти до коханки, якби не син Микита, який заварив цю кашу. Жили ж люди спокійно, він кохав Віру, дружина кохала Сашу, удома і на людях зберігали видимість щасливої пари. А Микитка зчинив такий галас, влаштував нікому не потрібну мишачу метушню з нічого.

Син захотів, щоб у нього завжди були і тато, і мама, і бабуся з дідусем у його маленького сина, і доньки, яка ще не зʼявилася на світ.

Микита любив свою дружину, з нею він дружив із восьмого класу і одружився, ледь дочекавшись вісімнадцяти років.

По-юнацьки наївний хлопець вважав, що кохання може бути одне, і якщо ти покохав, то це назавжди. Він люто сперечався з батьком, який делікатно намагався донести до нього, що в житті буває всяке, і не варто зарікатися ніколи, і ні від чого.

— Не розумію, – гарячкував Микита, засуджуючи старшу сестру, яка розлучилася зі своїм чоловіком і жила з іншим чоловіком, – як можна лягати в ліжко зі сторонньою людиною!? Це неправильно!

У своїй юнацькій гарячковості він не помічав, що батьки давно живуть своїм життям, сплять у різних кімнатах, і проводять вільний час із друзями, кожен окремо.

Але одного разу сталося несподіване, Микита випадково побачив батька, який йшов вулицею, обіймаючи чужу жінку, і ніжно цілував її в шию.

Розійшлися небеса, вдарила блискавка, і розвернула цілком благополучне сімейне гніздечко Чепурків, син ввечері висловив батькові все, про що він думає, у присутності матері та дружини.

Микита трепетно ставився до дружини яка виношувала його другу дитинку і маленького сина, його неабияк обурив вчинок батька. Він не міг зрозуміти, як літній чоловік, замість того, щоб стати мудрим, сивим, раптом приміряв на себе образ героя-коханця.

У п’ятдесят із хвостиком, завести коханку, обійматися й цілуватися з нею серед білого дня – пригадавши цю картину, Микиту ледь не знудило.

— Мама – свята жінка, – кричав розлючений син, – як ти смієш зраджувати її з цією…?

— Микита, обирай слова, – спробував зупинити розлюченого сина Василь, але того несло, як озвірілого від болю звіра.

— Якщо ти посмієш зруйнувати нашу сім’ю, у тебе більше не буде сина й онуків!

Кричав молодий батько двадцяти двох років, який займав із сім’єю найбільшу кімнату у квартирі батьків. І користувався всіма благами, не віддаючи при цьому жодної копійки зі своєї кишені.

Зарплата в нього невелика, але Василь з Оленою підтримували молодих, годували, одягали й оплачували витрати на дитину.

— Запам’ятай, якщо зараз же не припиниш стосунки з цією, – син почервонів і стиснув кулаки, – ти для нас усіх перестанеш існувати!

Обличчя Олени пішло великими багряними плямами, вони сповзали зі щік, переходили на шию і застрявали там, спіткнувшись об виріз сукні на грудях.

Вона злякано стиснулася, намагаючись стати непомітною, з хвилини на хвилину чекаючи викриття.

Зараз син, який назвав її святою, дізнається, які нічні ревізії проводить мати на підприємстві, де люди працюють тільки в першу зміну. І що за відрядження у неї трапляються двічі на рік, з яких вона приїжджає щаслива і помолоділа.

Василь бачив жах в очах дружини, і розумів, що досить йому сказати кілька фраз, і він вільний. Буде грандіозний скандал із викриттями, не буде більше сім’ї Чепурків, і, найімовірніше, не буде сина й онуків не тільки в нього, а й у Олени.

І він сказав!

— Вибачте мені, це було моєю страшною помилкою, я повівся на виверти хижачки, яка хотіла зруйнувати моє життя. Я люблю вас усіх, і не хочу втрачати!

Він і справді не хотів нікого втрачати, вдома була звична обстановка, дружина зручна, завжди були смачні вечері і свіжі сорочки.

Були довгі розбірки з дружиною, а потім із Вірою, образи й істерики, докори сина і мовчазний осуд невістки.

— Так, я винен, і хочу все виправити, – зітхав він, притискаючи онуків до грудей. За час бурхливих розборок у сім’ї невістка подарувала внучку, і діти були єдиними, хто ще не вмів його звинувачувати і таврувати ганьбою. Їх Вася любив, особливо старшого, він нагадував йому себе самого, поступливого і тихого, але здатного постояти за себе.

Олена теж перестала брати нічні ревізії та відрядження, винувато ховаючи очі, бігла додому з роботи. Саша довго злився і просив її одуматися, але потім зник з її життя, залишивши про себе лише спогади.

Так і жили, мовчки їли, спали в різних кімнатах, ішли вранці на роботу, і іноді гуляли удвох по вулиці. Він намагався не завдавати дружині незручностей, вона робила вигляд, що в них усе добре, посміхалася одними губами. А очі дивилися кудись дуже далеко через чоловіка, і бачили щось зрозуміле тільки їй.

Микиті з сім’єю вони купили квартиру у своєму ж будинку, залізли в борги, але позбулися тих, хто був ходячим докором і нагадуванням про минуле.

Молоді стали жити окремо, і на деякий час залишили в спокої «облік моралі» Василя. Самостійне життя вимагало багато сил і часу. Грошей постійно не вистачало, «старі», як недбало називав їхній син, платили борги за його квартиру, і допомагали рідко. Микита крутився як тільки міг, приходячи пізно вночі, він падав без сил у ліжко, і засинав, не дослухавши, як його не вистачає дружині і дітям.

***

Олена одразу помітила палаючі очі чоловіка і озирнулася на всі боки, намагаючись зрозуміти, хто так схвилював його.

Вулиця була порожня, якщо не брати до уваги бабусю з онуком, і кілька пияк на лавці.

— Ти чого це розчервонівся?

Її обличчя скривилося, ніби вона ненавмисно розкусила зубами кислу, незрілу ягоду.

Дружина давно не бачила таких очманіло щасливих очей чоловіка, що винувато ховалися під напівприкритими повіками. Це було давно, коли вони ще були молодятами, Вася ніс на руках маленьку доньку і сяяв від радості.

А потім очі згасли, стали байдужо-холодними, погляд проходив по дружині, як по стіні, не зупиняючись на деталях. Ані зачіска, ані нова сукня, навіть красива білизна не викликали інтересу, а спроби Олени загравати викликали в чоловіка позіхання.

Вони колись одружилися через кохання, чи через якесь інше почуття, що змусило двох студентів звернути увагу одне на одного.

Олена була тендітною і красивою, а Василь великим і сильним, і як їй здавалося сміливим. Але спільне життя показало молодій дружині, що чоловік звичайний чоловік, зі своїми слабкостями і страхами. І зі звичками, які їй здавалися дурними та інфантильними. Захоплене кохання, що колись завітало до молодих сердець, поступово тануло, наче весняна крига, і розтануло остаточно років за всі ці роки…

Ніхто з них не пам’ятав, як почалося відторгнення, чому одного чудового дня в родині оселилася прохолодна тиша байдужості.

Олена запам’ятала тільки день, коли скінчилося її кохання, тоді вона вперше побачила переляк чоловіка, якого досі вважала сміливим.

Сусід на підпитку шкрібся у квартиру Чепурків, переплутавши поверхи, і рубав сокирою фанерні, старі двері під номером 47.

Блідий від жаху Вася, дивився на двері, що колишуться від ударів, застигнувши як статуя, і губи його тряслися як сірі ганчірочки на вітрі. Найстрашніше було в тому, що він не намагався нічого робити, і, здається, не бачив, що за його спиною плакали від страху дружина і діти.

Бешкетника скрутили сусіди, і здали поліції, а у Олени пішли останні почуття до чоловіка, і вони стали спати в різних кімнатах. Благо, що дочка переїхала жити до бабусі, щоб у технікум не їздити з пересадками, і звільнила свою кімнату.

З ними залишився Микита, мамин улюбленець, він писав вірші і красиво говорив про піднесене. Колись Олена й сама мріяла про кар’єру акторки, у гіршому разі журналіста у відомій газеті, але як кажуть – якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани.

Замість сцени і слави, технічний виш, замість інтерв’ю у знаменитостей, посада інженера на виробництві в провінційному місті.

І нудне життя заміжньої пані, день за днем, стільки років, борщі, супи, дача-грядка, і чоловік-рибалка і грибник.

Хіба про це мріють дівчата, виходячи заміж за найсимпатичнішого хлопця зі своєї групи!?

Якось само собою сталося так, що в Олени з’явився Сашко, який давав їй змогу двічі на місяць відчувати себе коханою і потрібною. Те, що в чоловіка хтось є, вона теж здогадувалася, надто радісно блищали очі, коли він приходив з роботи пізно.

Ревнощі були, не варто брехати собі, що її не зачіпали його очі, які сяяли таємним щастям, все-таки це був законний чоловік. Але Олена намагалася не помічати зайвого, щоб у Васі не було приводу поставити запитання про її часті відлучання з домівки. Вони жили як добрі сусіди, іноді по кілька днів не зустрічаючись, і записки на столі замінювали подружжю спілкування.

Саша був одружений, у нього були діти і навіть онуки, але Олену він обожнював, іноді натякав на спільний побут, і обопільне щастя в маленькому будинку.

Але хіба можна в такому віці стрімголов бігти в пошуках особистого щастя, руйнуючи сім’ю? Як дивитися дітям в очі, як їм пояснити, що кохання можливе, навіть коли сивина і зморшки неабияк зіпсували твій товарний вигляд. Тому тягнула час Олена, тому Віра чекала на коханого після роботи на годинку, Сашко злився і нервував, а Василь озирався на всі боки, коли йшов до подруги.

Але було зручно всім, ніхто не цікавився, де проводить час друга половина і знайомі захоплювалися, яка чудова сім’я у Василя з Оленою.

Поки Микита не вигледів батька на вулиці з Вірою…

***

Навантажені продуктами Василь з Оленою підійшли до під’їзду, де мешкав Микита з родиною, і звично присіли на лавку.

Вони виплатили майже весь борг за квартиру сина, і тепер частіше балували онуків гостинцями. Ось і сьогодні вони купили солодощів та іграшок, ошатну сукню молодшенькій і курточку старшому.

— Микита, стій, не йди!

З під’їзду вивалився розпатланий син, за якого чіплялася опухла від сліз, захрипла від крику невістка, у розтягнутій футболці та стареньких шортах.

— Набридло все! Бачити тебе не можу!

Микита зі злістю віддирав від себе руки дружини, і не витримавши, дав молодій жінці ляпас.

І отримав смачного стусана по обличчю, який відкинув його назад. З носа потекла цівка червоної рідини, яка протверезила не тільки Микиту, а й інших членів, не найсвятішого сімейства.

— Марш, додому, швидко! Скомандував, розминаючи великі кулаки Василь, і не чекаючи виконання команди, за шкірку заштовхав сина у двері.

— Я не хочу більше з нею жити – Микита, насупившись, сидів у кріслі і притискав до носа паперовий рушник, по якому розпливалися червоні плями.

— Чому?

Вася з Оленою стояли над сином, нахилившись уперед, наче стерв’ятники, що очікують на здобич:

— Чому?

— Набридло, – прогундів Микита в ніс, не забираючи ганчірку, – втомився я!

— Бабу він завів, гад, – проридала невістка, витираючи соплі і сльози, одночасно собі і доньці, яка прокинулася від криків.

— Є в кого, – ляпнула Олена, і з переляком озирнулася на чоловіка, Вася хоч і боягуз, але тут він найсильніший.

— Помовчала б, – Василь цикнув через зуб, як справжній бандит і гримнув по столу кулаком, – нікуди ти не підеш! Будете жити довго і щасливо, інакше…

— А що інакше?

Микита нахабно подивився батькові в очі й усміхнувся:

— І що ж ти зробиш? Чи тобі мене вчити жити, ти сам бігав від мами до коханки! Якби не я, ви б давно розлучилися!

— Розлучилися б, якби не ти, – усміхнувся недобро Вася, поклав міцну долоню синові на шию і придавив, – ти ж нас зробив щасливими, ми в боргу перед тобою. Час нам повернути тобі боржок, синку! Запам’ятай, якщо вийдеш із цих дверей, у тебе більше немає ні сім’ї, ні батьків, ні квартири. І машини теж немає, вона куплена на мене, ключі можеш віддати зараз же.

— Василю!

Олена спробувала доторкнутися до чоловіка, але відсмикнула руку, побачивши його погляд.

— Ви будете жити довго і щасливо, і мої онуки виростуть у повній сім’ї, і це не обговорюється!

Він знову притиснув сина, який спробував піднятися, до крісла, а перелякані жінки мовчки спостерігали за боротьбою мудрої старості і спраглої до любові та щастя молодості.

— Ти мені ще спасибі скажеш, – Василь поплескав сина по голові і кивнув дружині з невісткою, – накривайте стіл, посидимо всі разом.

— А якщо… – Олена показала кивком на сина, який закрив обличчя руками і застиг у роздумах.

— Ніяких якщо, – неголосно, але твердо сказав батько, – він зобов’язаний бути щасливим у сім’ї, і крапка!

КІНЕЦЬ.