Дуже шкодую, що в минулому не пішла вчитися, а після школи одразу почала працювати. Батьки вмовляли, але мама подруги відкрила на ринку свій павільйон з одягом. Запропонувала мені там торгувати та пообіцяла добре платити. Обіцянку вона свою виконала, але моя тимчасова робота затяглася на 18 років.

Я втомилася, здоров’я погіршилося, адже в павільйоні влітку спекотно, взимку холодно, як не одягайся.

Вирішила піти, навіть знайшла роботу в супермаркеті продавцем, але чоловік почав протестувати, що ми на такі гроші не проживемо.

Він працює охоронцем на складі добу через дві, зарплата маленька, а міняти роботу чи підробляти не хоче, каже, що звик там.

У свої вихідні він переважно відпочиває, рідко до своїх батьків їде влітку на дачу, щоб допомогти. Я приходжу втомлена, всі чекають, коли буде вечеря.

Сумки з продуктами теж ношу я, адже на ринку майже все купую.

Якщо говорю, щоб допоміг, починається конфлікт, каже, що не для того одружився, щоб біля плити стояти і з ганчіркою бігати, що для цього має дружину.

Коли говорю, що заробляти має чоловік, ображається і не розмовляє тижнями. Дочка теж засмутилася, їй цього року поступати в університет, гроші потрібні, та й одяг я їй беру за закупівельною ціною (господиня дозволяє).

Їм добре жити на всьому готовому, а я більше не можу тягнути сама всю сім’ю, батьки дорікають, що я їх не послухала, зараз би працювала у теплому офісі, але час назад не повернеш.

Я все-таки вирішила піти з ринку, але розумію, що для чоловіка та доньки стану ворогом. Як їм сказати, не знаю, ніяк не наважусь.

КІНЕЦЬ.