— Доброго ранку сонечко! Саме, найкраще. — Мама села до мене на краєчок ліжка і погладила по голові. — Який же ти у мене вже дорослий. Практично дорослий чоловік.

З днем народження, Пашенько.Мама поцілувала мене в щоку і поклала на груди коробку.- Спасибки — я поцілував її у відповідь і вона вийшла з кімнати.Сьогодні 17 червня і мені виповнилося 17 років. Розгорнувши упаковку, я підстрибнув на ліжку.

Новий наворочений телефон. Про таке я навіть і не мріяв! Два тижні тому на пробіжці в парку я втратив свій. А два тижні без зв’язку в нашому світі — просто якийсь кошмар.

Тепер потрібно відновити всі номери і віддзвонитися друзям.

— Паш, бабуся дзвонила — пролунав голос мами з кухні — вона тобі додзвонитися на старий номер не змогла. Передзвони їй.

— Добре мам, зараз.Розібравшись з телефоном, я почав по пам’яті набирати номер бабусі7158 або 5871? Все таки 7158. Виклик пішов …

Любов Сергіївна доживала віку в старенькому будиночку на краю села.

— Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Василя, чоловіка, вже 10 років як Бог покликав.

А рік тому дочка, зять і п’ятнадцятирічний онук Пашенько загинули в автомобільній катастрофі, — баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою, — для чого живу?

Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідних. Сусіди радять в місто перебратися, від дочки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна.Тільки що мені там однієї сидіти?

На людей тільки з балкона і подивишся. А тут повітря. Курочки. Сусіди знову ж, майже рідні, все життя пліч-о-пліч живемо. Ні. Помирати треба на рідній лавці.

Стара я вже місцепроживання змінювати.На столі задзвонив телефон. Подарунок дочки. Любов Сергіївна за звичкою заряджала апарат, хоча дзвонити їй було нікому. Ось уже рік як мовчав, а тут раптом задзвонив. Номер якийсь невідомий.- Алло- Бабцю, привіт! — пролунало в трубці.

— Прости, що не дзвонив давно. Це тепер мій новий номер. Я старий десь загубив. Мама сказала, щоб я тобі подзвонив, а то ти хвилюєшся.

Любов Сергіївна притиснула руку до грудей і сіла на диван. Щось там у грудях защеміло.-Пашенька, онучок, це ти? — прошепотіла бліднучи баба Люба.- Звичайно я!

Хто ж ще? — продовжувала віщати трубка.

— Ба, прости, що ніяк до тебе доїхати не можу. Все намагаюся, намагаюся. І весь час щось заважає.- Пашенько, онучок, як ти там? — вже ридала в телефон Любов Сергіївна.

— Я вже до вас зібралася. Так кіт Барсик тримає. Старий він вже. Кому без мене тут потрібен буде?

— Ба, не плач. У мене тут іспити. Як здам і визначуся, куди мені поступати, так відразу до тебе на цілий місяць. Так скучив за твоїми пиріжками. Ти там тримайся.

— Пашенько, квіточку мій. Спасибі, що зміг зателефонувати. Якщо зможеш, подзвони ще — продовжувала ридати бабуся.

— Ба, ну ти чого? Хочеш щодня дзвонити буду? У мене тепер такий тариф хороший. Тобі дзвоню безкоштовно.

— Батьки там як?- Як в раю! Мені здається, вони переживають другий медовий місяць. Все бабулька, мені пора. Завтра подзвоню. Цілу. Бувай!

КІНЕЦЬ.