У свої 56 років я все ще працюю в магазині на базарі і по наближенню пенсійного віку, я турбуюся все більше й більше. На що я житиму?

Я 56-річна жінка, яка працює у магазині на базарі. Я займаюся цією торгівлею вже 10 років, і це стало моїм основним джерелом доходу відколи мене звільнили з попередньої роботи через скорочення місць. Однак, наближаючись до пенсійного віку, я турбуюсь про майбутнє. Я знаю, що в кращому разі я отримаю мінімальну пенсію, і що я маю почати відкладати гроші на старість. Але це не так просто. У мене є діти та онуки, які залежать від мене, і мої літні батьки, які самі мають маленькі пенсії та потребують моєї допомоги.

Моя дочка ще навчається у школі і в усьому покладається на мене, а в сина та його дружини двоє дітей, і їм теж дуже нелегко. Хоча вони живуть із своїми родичами, я все одно допомагаю їм матеріально. Я також допомагаю батькам, купуючи для них продукти та предмети першої потреби. Хіба я можу ігнорувати їхні потреби? Я хочу накопичити на свою пенсію, але мені нестерпна думка про те, що залишу своїх близьких без моєї допомоги. З іншого боку, я не хочу бути для них тягарем у старості.

Це важке рішення: перестати допомагати своїм дітям та батькам у фінансовому плані, навіть якщо вони, грубо кажучи, борються за життя, чи продовжувати допомагати їм і ризикувати, що я не матиму достатньо грошей, коли я сама вийду на пенсію? Я відчуваю, що багато працювала всі ці роки, але у мене є лише маленька квартира та стара машина, яка постійно потребує ремонту. Я турбуюся, що мені нічого буде показати за роки важкої роботи, і що я не житиму, а виживатиму в старості. Я не впевнена, яке рішення буде правильним, але я знаю, що маю почати думати про своє майбутнє і накопичувати гроші на пенсію.

КІНЕЦЬ.