Тамара Іванівна весело посміхнулася і простягла своїй невістці Світлані гарний пакет, перевʼязаний тонкою білою стрічкою.

– Ось тобі подаруночок на день народження! – сказала урочисто свекруха. – Від усієї нашої родини, від щирого серця!

– Такі стрічки, як на пакеті, бувають на коробках цукерок, – подумала Світлана. – Але тут, мабуть, щось мʼяке…

Свекруха обійняла іменинницю.

– Ой, дякую вам! – сказала Світлана.

Вона почала розпаковувати подарунок. Дівчина відкрила пакет і застигла від побаченого.

За гарною обгорткою виявився комплект… Старого запраного постільного…

Світлана спантеличено перебирала старе простирадло і наволочки.

– На цій уже дірочка протерлася, – вказала пальчиком Тамара Іванівна, шепочучи на вушко Світлані. – Так ти її собі візьми, Миколка нехай на цілій спить.

Ну, а що ти так на мене дивишся? Працювати тому що треба більше, гроші просто так не платять.

Будеш більше заробляти і зможеш сама собі купити і простирадло нове і наволочки, і пристойну сукню теж.

А то ходиш у наших обносках он…

Свекруха засміялася, дивлячись в очі Світлані…

…У Світлани був день народження. Тридцять років – маленький ювілей та велика віха у житті.

Учора весь вечір вона готувала і займалася прибиранням маленької однокімнатної квартирки.

Втомилася, бо чоловік Микола прийшов пізно і допомогти не зміг.

Сказав, що на роботі знову довелося затриматись.

– Може, треба інше місце пошукати, Миколо? – цілуючи чоловіка в щічку біля порога і даючи йому капці, запитала Світлана. – Постійно у вас понаднормова робота, а грошей за переробку не платять.

Світлана зітхнула.

– Зараз непрості часи, Світуланко. Де іншу шукати? Добре, що хоч така є, – переодягаючись у домашнє, відповів Микола.

– Так ми майже не бачимося. Якщо ти ввечері не на роботі, то мамі своїй із бабусею допомагаєш. На вихідні Я до Тамари Іванівни ходжу, бабу Зіну доглянути треба. Незабаром з тобою вже й впізнавати один одного перестанемо.

– Ну, кохана, не переймайся, – сказав Микола. – Що зробиш? Бабуся дуже слаба, за нею догляд потрібний, а мама сама не справляється.

– Разом з ними твоя сестра з чоловіком живуть. Хай би вони допомагали.

– Та ти що! Чим вони можуть допомогти? Наталка з двома дітьми, а Петро, її чоловік, не працює вже який рік. Які з них помічники? Сама подумай, Світлано!

…Така розмова відбувалася у подружжя вже не вперше, але все було без толку.

А у Світлани не вистачало моральних сил змінити ситуацію.

Сьогоднішній вчинок свекрухи та подальші слова викликали у душі Світлани те, що спонукало її до рішучих дій…

Тягар відповідальності за чужі проблеми незбагненним чином зник, коли вона розгорнула, подарований свекрухою, старий комплект постільного.

Світлана тихо зібрала свої нечисленні речі, взяла паспорт і вийшла з квартири…

…– Світлано, куди ти поділася?! Наталчині хлопці тістечками підлогу вимазали. Іди скоріше, прибери. Що хлопці тут по брудному ходитимуть, чи що? Де ти є? Спати вляглася, чи що?

Свекруха голосно кликала господиню. Інші родичі, в тому числі й чоловік, сиділи за кухонним столом і наминали святкове частування, не забуваючи підливати собі у келихи.

Лампа під старим зеленим абажуром часів ще бабусиної молодості висвітлювала містичним світлом їхні ситі обличчя.

Петро, чоловік сестри, закотив очі:

– Ні, ну, що це таке? У дівки день народження, ми в гості прийшли, подарунок принесли, а вона носа не показує!

Микола знизав плечима:

– Може в магазин пішла, забула щось купити. Наче двері були гримнули…

…Але Світлана поспішала зовсім не в магазин. Добре, що їй вистачило розуму не все зароблене віддавати на потреби сім’ї. Трохи вдалося відкласти.

До розлучення з чоловіком та вирішення інших питань, вона планувала зняти номер у готелі й пожити поки що там.

Так вийшло, що йти їй більше не було куди. Однокімнатна квартирка належала свекрусі.

А у двокімнатній квартирі Світлани жили інші люди.

Тамара Іванівна з бабусею, і Наталка з двома дітьми та непрацюючим чоловіком переїхали туди три роки тому.

Це сталося після того, як Петра скоротили, і вони з Наталею перестали сплачувати внески за кредит. Банк не став довго чекати, виставив житло на торги, а їхнє сімейство – на вулицю.

Жити в однокімнатній квартирі з двома літніми жінками було непросто, м’яко кажучи.

Ось Тамара Іванівна й кинулась благати Світлану:

– Допоможи! Ми ж сім’я! Виручати рідних треба! Повік вдячна буду!

– Світлано, давай допоможемо мамі, – просив Микола дружину. – Тимчасово ж. Ось Петро знайде інше місце, Наталку працювати відправимо. Як тільки вони зможуть квартиру винаймати, так ми знову поміняємось. Ну, будь-ласка…

І дівчина погодилася. Переїхала в цю стару однокімнатну квартиру і дозволила родичкам зайняти свою двокімнатну з досить новим ремонтом.

Потім якось так вийшло, що й грошима почала допомагати. Спочатку Микола частково свою зарплату став мамі та родині сестри віддавати, а потім і до заробітків Світлани справа дійшла.

І все мало, і мало, і мало… Сімейство нахабніло, почало вимагати від дівчини, щоб вона ще й на другу роботу влаштувалася.

– У неї професія завжди потрібна – бухгалтерка. Та й що там робити? Сиди собі цифри рахуй і гроші отримуй! – так бачила ситуацію свекруха.

Світлана поступово втягнулася у це все. Спочатку шкода було родичів. А через кілька років вони її так втомили вже, що сил не залишилося зовсім…

…І ось сьогодні – вишенька на торті. Тамара Іванівна подарувала Світлані її ж комплект постільного, залишений серед інших речей у тій самій її двокімнатній квартирі. Тільки вже використаний і дірявий!

– Оце так! Вдячність так і пре! І словесна теж, – із сарказмом сумно сказала сама собі Світлана. – Настав час прокидатися і починати нове життя…

Вона дістала щойно куплену масочку для обличчя і прилягла на чисте атласне покривало в номері з видом на ліс.

– З першої ж зарплати куплю собі нормальну косметику та нову шикарну сукню. Дбатиму про себе, як раніше, до заміжжя. Обіцяю, – кивнула вона своєму відображенню у готельному вікні.

Світлана через день зателефонувала Миколі і, не слухаючи його обурених розмов, оголосила про розлучення.

– Ви мені набридли, – сказала вона. – Мало того, що сидите всі на моїх харчах, так твоя мама ще й сміє дорікати мені за те, що я мало заробляю і погано одягаюся. Мені особисто вистачить! А ви йдете куди подалі!

– Світлано, подумай, не гарячкуй. Давай зустрінемося, вирішимо все. Переїдемо знову в твою квартиру, – пробував поправити ситуацію Микола.

– Нікуди я з тобою переїжджати не збираюся! Наталя зізналася, що ти жодного разу за останній рік до мами вечорами не приходив. Мабуть, таки на роботі залишався. Тільки не один, а з білявкою якоюсь, чи брюнеткою. Правильно?

– Там у мене не серйозно! Я вирішив залишитися з тобою Світлано, я без тебе не зможу!

– Зате я без тебе зможу! І без тебе, і без твоєї матусі, і без решти вашої нахабної родини. Передай родичам, щоб звільнили мою квартиру до завтра тиждень. Інакше, я викличу кого треба…

Світлана закінчила розмову першою. Вона сіла й почала вивчати, як там тепер заяву на розлучення подають…