У 19 років я зустріла свого майбутнього чоловіка, йому тоді було 31 рік. Далі новина про дитину та весілля. Нині мені 21. У чоловіка не було, скажімо, нічого. Ні машини, ні квартири, ні роботи нормальної, лише вільний графік, але зарплата була пристойна, жив із батьками.

Для мене це все було неважливо, я вже знала, що мені іншого не треба. Але його робота швидко зійшла нанівець, і він пішов звідти. Знімати житло не вдалося (грошей не вистачало) і ми переїхали до моїх батьків. Спільної мови вони не знайшли досі, хоч минуло вже 2 роки.

Поки я чекала дитину, чоловік разом з моїми батьками, відкрили невеликий магазин, але все пішло погано і ми всі посварилися, я не могла не стати на бік чоловіка, хоч і не хотіла лаятись з батьками це все ж таки трапилося. Потім з’явилася дитина і ніхто не допомагав, спочатку зайняті були чи не хотіли, а потім я, мабуть, образилася на всіх і постійно твердила, що мені не потрібна допомога, хоч було і нелегко.

Ще моя рідна сестра, їй 27 років зараз, вона звикла всіма користуватися та отримувати те, що вона хоче. Має чоловіка й доньку — 6 років. Донька звісно така сама, як і моя сестра, але це їхня справа. Мої батьки завжди з її дитиною сиділи та сидять, і допомагаю у всьому, грошима, квартирами, кредитами тощо. Зі своєю племінницею я особисто сиділа і допомагала їм 4 роки, навіть покинула коледж.

У результаті допомоги від неї я не побачила, ще й мусила залишилася, що тепер не допомагаю. Спокійно жити і вона нам не дала, тому нам довелося переїхати до батьків чоловіка, сестра вижила нас, скажімо так. Було це навмисно чи ні, я не знаю, але спілкуватися з нею, як із сестрою у мене бажання немає, дуже велика образа на неї зараз.

Батьки чоловіка спочатку прийняли мене дуже добре. Поки ми жили з моїми, то приїжджали до батьків чоловіка у вихідні раз на 2-3 місяці і вони були щасливі. Сиділи з онуком, забирали його з ранку, даючи нам трохи виспатися на вихідних, відпускали прогулятися на годинку, інший і балакали зі мною, як із подружкою, давали потрібні поради або я могла спокійно щось запитати.

Вони самі приїжджали рідко, бо старші за моїх батьків років на 10 точно і працюють досі (матері 65, батькові 6о років, а моїм по 45 років). Але потім нам довелося до них переїхати і все перевернулося з ніг на голову. Вони взагалі перестали допомагати.

Мої батьки, які впритул не помічали онука та були засліплені донькою сестри, прозріли та помітили нас із чоловіком та нашою дитиною! А з боку чоловіка все стало навпаки, вони навіть не пропонують допомогти або відпустити нас хоч на годину, як раніше, цього просто більше немає.

Зараз мені здається, що на той момент мені просто пускали якийсь пилюку в очі, не більше. Так, вони дорослі люди, які працюють, і ще їздять на дачу. Я ніколи не говорила, що вони чи хтось ще мені винні і наша сім’я це тільки наша справа. Але проблема в тому, що тепер батьки чоловіка намагаються всіляко чіплятися до мене і вказувати, що все не так.

Для прикладу (підлога вимита не ганчіркою, а шваброю) або (раковину протирати від крапель води, а потім насухо все відполірувати серветкою після кожного миття посуду). У всіх свої звички, але мені це здається знущанням.

У свекра є величезним кіт, якого він, здається, любить більше, ніж будь-кого. Приходячи з роботи, він біжить годувати і гладити свого кота, називаючи його «синочок» і «мій добрий, мій любий», а онукові, якому вже 1,2 роки каже: «Йди до мами, я зайнятий».

І це все із серйозним, наказним тоном. Особисто мені просто по-людськи прикро, що ми як би живемо зараз в одній квартирі, а вони тільки вказують, що робити і ні в чому не допомагають. Можливо, я надто наївна чи багато хочу від життя, але я особисто чекала більше.

Наразі ми живемо з батьками чоловіка близько 4 місяців, а з моїми прижили майже 2 роки. На даний момент я знаходжуся в страшній депресії через все це і не перестаю думати про це всім. На своє житло грошей немає, іпотека зараз недоступна, а якщо знімати, то вся зарплата чоловіка піде.

Чоловік не допомагає і не хоче, спить, працює, іноді огризається на мене ще й вважає, що мої батьки погані, а його звісно, ангели в тілі, хоча допомагають лише мої батьки та мої бабусі. Будь ласка, підкажіть, щоб ви зробили в цій ситуації, і як мені можна вчинити?

КІНЕЦЬ.