У сім’ї батьків мого чоловіка ніколи не святкують ані дні народження, ані інші свята. Навіть зустріч Нового року не має нічого спільного зі звичними нам веселощами біля ялинки – посиділи біля телевізора з тарілкою олів’є, от і все свято. І 8 Березня для них простий день, що нічим не відрізняється від інших.

А я ж звикла, що наш тато з ранку нам сніданок у ліжко приносив, причому кожній (мамі, сестрі та мені) саме те, що вона любить, тобто, готував цілих три сніданки.

Потім дарував подарунки, цілий день кружляв біля нас, а ввечері ми обов’язково йшли до ресторану на вечерю та танцювали по черзі з татом.

Звичайно, вже в перший рік я була вражена таким ставленням чоловіка, як і автор сповіді про те, як її не привітав чоловік із Днем народження та Днем святого Валентина.

Я навіть образилась на нього. І на другий рік спільного життя, незважаючи на деяку підготовку, всі привітання звелися до слова «вітаю» та поцілунку в щічку.

На третій рік я почала капати на мозок чоловікові вже за місяць наперед, та ще й підключила друзів. Здавалося, що він таки задумався і щось вигадав.

І ось 8 Березня настало, але я про це зранку не згадала. Встала з ліжка, йду у ванну, а чоловік, що прокинувся, як крикне у всій голос: «Куди пішла?! Ану назад лягай! Я зараз каву в ліжко подаватиму!».

Я від несподіванки аж присіла і прикусила язика! Сильно до крові. Біль дикий, кров тече. Ледве якось зупинили, язик розпух. Загалом довелося навіть на лікарняний піти.

А чоловік, виявилося, ще торт мій улюблений купив і помаду подарував. Торт з’їв чоловік сам, дивлячись на мене винними очима. А помаду як побачу, так і згадую, із чим вона пов’язана. Ціла стоїть досі, недоторкана.

КІНЕЦЬ.