У шлюбі ми з чоловіком вже чотири роки. Скільки нас пам’ятаю, ми постійно жили на орендованих квартирах. Накопичення збиралися досить повільно, оскільки основна частина зарплатні йшла банально на оренду та побутові потреби. Однак все ж таки щось відкладати виходило, і сума збільшувалася

У шлюбі ми з чоловіком вже чотири роки. Скільки нас пам’ятаю, ми постійно жили на орендованих квартирах. Накопичення збиралися досить повільно, оскільки основна частина зарплатні йшла банально на оренду та побутові потреби. Однак все ж таки щось відкладати виходило, і сума збільшувалася.

Часто буває так, що перед тим, як купити свою квартиру, молодь живе у батьків, проте й тут промах. Батьки чоловіка жили в тісній двокімнатній квартирі та ще й з молодшим братом Віті. Моїх батьків, я, м’яко кажучи, і бачити не хотіла, вони алкоголіки. Не те щоб жити з ними.

Варіантів було небагато.

Апогей складнощів наздогнав нас тоді, коли я чекала дитину. Звичайно, я думала про те, щоб у нас з’явився малюк, але не зовсім у таких умовах. Дуже хотілося б мати своє житло. Також нас не втішав той факт, що я на якийсь час піду з роботи.

Тут чоловікові довелося попросити допомоги у батьків, хоч до цього ми так не робили. Як було сказано вище, нічого він від них не дочекався. Побажання та поради як жити далі – це все, що вони могли запропонувати мені та Віті. Вони не змогли допомогти йому, тому що молодша дитина в їхній родині вступала до університету.

-Так, я знаю, що ти хочеш взяти грошей і віддати їх через деякий час, але й нас зрозумій. Максим буде вступати через рік, а повернути гроші до його вступу навряд чи вам вдасться. Ми знаємо, як складно забезпечувати дітей, – відповіла мама чоловіка.

Стиснувши зуби, чоловік вислухав їх. На цьому все. Він став пропадати на підробітках, окрім основної роботи, і вдома його майже не було. Я прагнула взяти ще роботу, але Вітя був категорично проти. Я його все ж таки не послухала, знайшла собі нескладну роботу, всяко краще, ніж нічого.

Хоча сума, яка в нас скупчилася, була немаленька, але цього нам не вистачало навіть для першого внеску. Проте доля моїх батьків зіграла нам на руку. Вони пішли з життя від отруєння якимись речовинами. І, хоча квартира після них була просто сараєм, це було краще, ніж поневірятися по оренді.

Ця однокімнатна квартира була маленькою і наповнена важкою атмосферою людей, які жили в ній. Частина з накопиченого пішла на ремонт квартири, погашення боргів, купівлю нових меблів – адже в умовах старого інтер’єру жити там було не можна.

Накопичення, що залишилися, пішли на дрібнички для майбутньої дитини.

Віті довелося кинути підробітки, оскільки із сусідами була проблема. Це були колишні друзі-алкаші матері та батька, вони буквально намагалися вдертися в нашу квартиру. Чоловік не міг залишити мене, в положенні, одну. А ще в процесі всіх цих обставин, ми дізнались що в нас взагалі будуть двійнята. Поки що ми якось підлаштувались проживати в таких умовах навіть із дітьми, а потім можна буде розмірковувати про більше.

З полегшенням я спокійно поїхала до лікарні. Дівчатка з’явились на світ дуже маленькими, але, головне, здоровими. Сльози щастя, радість переповнювали нас із чоловіком.

Через те, що Максим мав вступні іспити, батьки чоловіка не з’явилися, коли мене з дівчатками виписували з лікарні. Мене з Віктором це не дуже хвилювало на той момент.

Вперше вони навідалися після появи онучок десь через десять днів. Вітя був постійно на роботі, та ще через їхні «побажаннями» вони між собою зовсім не спілкувалися. Часу в нього не було, людина буквально валилася з ніг, а увага його батьків була прикута до молодшого сина.

Вони прийшли, подивилися на дівчаток, свекруха із задоволенням почала шукати схожості у дітях із їхньою родиною. Через натягнуті стосунки, це був не найтепліший візит, але краще вже так.

Варто зазначити, що у сімейні взаємини Віті я не втручалася. Я думаю, це мене не стосується. Незабаром вони знову почали зближуватися, а мені залишалося тільки радіти за чоловіка, сподіваючись на відновлення їхніх сімейних стосунків. Проте новина про весілля молодшого брата нас ошелешила.

Здається, що тут такого? Сама по собі ситуація досить звичайна та очевидна, але питання полягало в тому, що саме Максиму батьки купили двокімнатну квартиру. А Віті типу залишиться у спадок, та в якій вони наразі живуть, звісно після того, як їх не стане. Деякий час, від чоловіка я не чула коментарів з цього приводу, а потім він просто розлютився.

– Вони завжди Максиму все найкраще, наче він єдиний у сім’ї! Без будь-яких зусиль, йому все дісталося у готовому вигляді. Я все розумію, звісно, але в них не одна дитина. Ну, а мені “всього найкращого і працюй сину на благо своєї сім’ї, адже сім’я – це головне”. Де була моя сім’я, коли мені потрібна була допомога?

Хоч один раз, я ж нічого в них не просив раніше. Неважливо, що у мене була дружина в положенні та відсутність даху над головою, проживемо якось! Головне, щоб Максим займався з репетиторами, а інакше не вступить до найпрестижнішого університету. Ну от тепер Максим нехай і допомагає їм.

Тут я з чоловіком не сперечалася, адже, по суті, так воно і було, навіть мені стало прикро. Вітя сам вступив на бюджет в університет, сам собі заробляв на потреби, весілля ми справили за власний кошт. А Максиму хоп – і житло. Уявляю, як це прикро.

І, що найцікавіше, після цього ми ще й допомагати їм повинні. Звичайно зараз, у декреті, такого немає, а ось до цього ми були першою підмогою батькам на тій же дачі.

Чоловік допомагав батькові з технічних справ у будинку, а я на городі копалась зі свекрухою. І не лише на дачі. У їхній власній квартирі. Коли вони влаштовували ремонт, ми також були в помічниках.

І все, що можна було почути після допомоги, то це: впоралися, молодці. Вітя був засмучений, і його можна було зрозуміти. Він заблокував номери батьків і припинив із ними будь-яке спілкування. Але свекруха знайшла вихід і почала дзвонити на мій номер.

Такий щирий подив зіграти важко: вона справді не розуміє, чому синові не хочеться з ними спілкуватися. Мовляв, не було у них тоді грошей та можливості купити нам житло, а тепер вже нам і не треба. Ну так, звичайно, стали б ми відмовлятися, якби хтось запропонував, доводиться все самотужки. Самі вже купимо.

-Мені ось серце підказує, що це ти йому там щось про нас кажеш. Ти завжди росла в не найкращій сім’ї й не хочеш, щоб у чоловіка зі своєю були нормальні стосунки.

Ось це заява! Мабуть, мені також варто заблокувати їхні номери та з цими людьми більше не зв’язуватися. Адже в чужому оці смітинку бачиш, а у своєму і колоду не помічаєш.

КІНЕЦЬ.