– Ксеніє Вікторівно, ви не бачили червону теку з документами? Я залишав її на журнальному столику, – Мирон був не на жарт стривожений втратою. Він встиг обшукати всю квартиру, але теку так і не знайшов.

– Ага, лежала тут якась тека. Вся обдерта, подекуди порвана, ну я її й викинула.

Чоловік аж холодним потом вкрився. У цій непоказній теці лежав звіт, який він готував майже два тижні.

Завтрашній ранок був крайнім терміном, коли його можна було ще здати. Звичайно, можна було б знову все видрукувати, але що робити з підписами? Де він зараз, о дев’ятій годині вечора, їх візьме?

– Та в мене просто слів нема! – прошипів від злості Мирон. – Та як у вас рука підійнялася, га? Обдерта… Та вона майже нова була. Пару подряпин! Ви розумієте, що я можу просто втратити роботу?

– Нема чого розкидати свої речі, – невдоволено пирхнула жінка, відставляючи убік кухоль з чаєм. – Теж мені розумник знайшовся!

– Якщо тобі була така важлива ця тека, потрібно було її прибрати до себе в кімнату, а не розкидати будь-де!

– А я й не розкидав, вона спокійно лежала на столику!

Мирон повільно закипав. Це був далеко не перший випадок, коли його дорога теща викидала речі, що їй не належали. Ось тільки сьогоднішній випадок перейшов усі межі.

– Це моя квартира, я тут господиня, і тільки я вирішую, що й де має бути! Тебе щось не влаштовує? Я тебе не тримаю.

Чоловік повільно порахував до десяти, намагаючись заспокоїтись. Та тільки на цей раз перевірений спосіб не допомагав.

Вона тут господиня! Так, це правда. Квартира належить Ксенії Вікторівні. Ось тільки вона сама наполягла на тому, щоб молода сім’я пожила разом із нею. Ну навіщо витрачати гроші на оренду, коли в неї стільки місця!

У свій час Мирона це цілком влаштовувало. Він впевнено просувався кар’єрними сходами, постійно зникаючи на роботі.

А Настя в цей час чекала на дитину і весь термін протікав дуже важко. Дружині потрібна була допомога, іноді вона елементарно не могла встати з ліжка, що вже тут говорити про приготування їжі чи прибирання? А теща… Теща запропонувала допомогу, яку вони із задоволенням прийняли.

Через рік Мирон вперше говорив про переїзд. Нехай це буде орендована квартира, зате своя. Зі своїми правилами, зі своїм розпорядком. Настя різко висловилася проти.

Вона вже звикла, що є хтось, хто із задоволенням виконає за неї всю роботу по дому, ще й за дитиною наглядає, поки вона відпочиває. Переїжджати у власне житло і бути повноцінною господаркою, вона бажанням не горіла.

Чоловікові довелося змиритись. Однак це був тимчасовий відступ, вічно жити з тещею він був не згоден. Тому по-тихому вкладався у будівництво власного будинку.

Дружина про його плани нічого не знала, і він чудово розумів, що Настя почне відчайдушно чинити опір і знаходити нові й нові відмовки, аби не переїжджати.

Чи то зараз її розпорядок дня більше нагадує життя багатої спадкоємиці – з ранку вона прогуляється крамницями, вдень сходить у салон краси, а ввечері кілька годин пограє з сином.

А що чекає на неї після переїзду? Прибирання, приготування, постійний нагляд за дитиною… На крамниці та походи до подружок, часу не залишиться.

Про це й міркував Мирон, накидаючи куртку і спускаючись у двір до баків зі сміттям, яке, як він точно знав, сьогодні ще не вивозили.

Чоловік відчайдушно сподівався, що тека буде там, ціла і неушкоджена. Так, йому доведеться трохи покопатися, але надія ще є. Мішок явно зверху, бо його викинули щонайбільше годину тому.

Успіх посміхнувся Мирону. Тека знайшлася, з документами був повний порядок, папери навіть не пом’ялися.

Полегшено видихнувши, чоловік повернувся до квартири, кинувши на тещу зневажливий погляд. Він попрямував прямо в спальню до дружини, сьогодні на них чекала дуже серйозна розмова.

– Я хочу, щоб до завтрашнього вечора всі наші речі було зібрано. Ми переїжджаємо, – коротко сказав Мирон, буквально падаючи у крісло.

– Мені дуже набридло вислуховувати нотації твоєї матері! Чому я, дорослий чоловік, повинен слухати безглузду, нестерпну тітку, яка намагається самоствердитися за мій рахунок?

– У сенсі, переїжджаємо? Куди? – сполошилася Настя.

– Чим тобі тут погано? Живеш на всьому готовенькому! І взагалі, не смій ображати мою маму! Вона скільки для нас робить!

– Я все сказав. Я погодився тут жити тільки тому, що тобі була потрібна допомога, а зараз ти цілком оговталася і зможеш стати господаркою у своєму будинку.

– Мама допомагає мені з Юрком! Він досить неспокійний малюк, ти ж знаєш.

– Допомагає тобі? – Чоловік здивовано вигнув брову. – А хіба не вона повністю займається вихованням нашої дитини?

– До того ж вона налаштовує сина проти мене! Скільки разів я чув, як вона йому каже, що тато поганий?

– Юрі навіть і року немає, що він взагалі може зрозуміти?

– Закотила очі Настя.

– Ти перебільшуєш!

– Швидше применшую! Юра тебе скоро впізнавати перестане. Ти вважаєш, що година перед сном – це достатньо?

– Та Ксенія Вікторівна мені із сином нормально пограти навіть не дає! Постійно забирає його то переодягнути, то купати, то поїсти.

– Начебто ти так гориш брати участь у його вихованні! Ідеш, він ще спить. Приходиш, він уже спить.

– Із наступного місяця все зміниться. Мені запропонували нову посаду з чітким та зручним графіком. Жодних наднормових, – Мирон вперше заговорив з дружиною про своє підвищення.

– Ось тільки працювати тепер я буду в іншому офісі й добиратися до нього звідси буде не просто.

– Це не привід переїжджати. У тебе є машина! Ну, куди ти зібрався їхати? На орендоване житло?

– Чого б це? У нас тепер є власний будинок.

– Який будинок? – Настя аж заїкатися від несподіванки почала.

– Великий, гарний, в екологічно чистому місці. Будівництво завершилося буквально кілька тижнів тому. А останні меблі я купив учора. Тож тепер у нас є своє житло.

– Я не хочу до приватного будинку! Я… Я нікуди не поїду.

– Або так, або я подаю на розлучення.

– А я не дам тобі розлучення, я маю право! Нагадую, Юрі немає року! – Дівчина навіть телефон відклала, що для неї вкрай дивно. Зазвичай, вона його з рук не випускала.

– Ну, не давай, – згідно кивнув чоловік. – Але жити в одній квартирі з твоєю матір’ю я більше не збираюся! Я поїду до свого будинку і буду там повноцінним господарем.

– Їсти, що хочу, дивитися, що хочу. Залишати свої речі там, де я хочу, не боячись, що вони опиняться на смітнику. А ти подумай гарненько, на що ти житимеш?

– Мати твоя, пенсію отримує копійчану. Я платитиму аліменти, так. Ось тільки сума буде набагато менше, ніж ти звикла. Думай, люба моя, думай!

Настя таки змирилася з рішенням чоловіка, і сім’я переїхала. Ось тільки надовго її не вистачило. Прибирання, приготування, двадцять чотири години на добу з дитиною.

Які тут прогулянки та салони краси? Виспатися б. Мирон, звичайно, допомагав, але вільного часу все одно мало.

Буквально за місяць дівчина втекла назад до матері, захопивши із собою сина. Бувши вкрай скривдженою на чоловіка, Настя вирішила, так би мовити, помститися.

Вона подала на розлучення і розділ спільно нажитого майна. Вона була впевнена, що суд стане на її бік і половина будинку опиниться в її повній власності. І ось тоді вона розвернеться!

Настя візьме та продасть цю половину якійсь багатодітній родині за невелику вартість. Дівчина знала, що спочатку вона має запропонувати чоловікові викупити її половину.

Ось тільки у нього таких грошей не було, він будь-яку вільну копійчину вкладав у будівництво будинку.

Розрахунок простий – жити в одному приміщенні з купою незнайомих йому людей, чоловік не зможе. І рано чи пізно, але він повернеться до неї, у квартиру її матері. А вони ще подумають, пускати його, чи ні!

Яке ж розчарування зазнала Настя, дізнався, що будинок виявляється, записаний на батьків чоловіка! Виходить, вона жодного стосунку до нього не має!

Звичайно, не може претендувати ні на що. Все, що вона отримала – це аліменти на себе і на дитину. А сума, як і казав Мирон, і справді була не такою вже й великою.

Мама дівчини теж була незадоволена. Мало того, що пішло джерело халявних грошей, так ще й кричати ні на кого стало.

На кому вона тепер зриватиме свій поганий настрій? Дочка відразу в сльози, і це після пари досить невинних фраз, а онук ще занадто маленький.

Через пів року Мирон знайшов ту, яка була не тільки красивою жінкою, а й доброю господинею в його помешканні. І її теж звали Настею…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.