Сашко був невисокий. У школі на лінійці він був останнім, навіть усі дівчатка були вищими. Тому школу Сашко терпіти не міг.

Могли і жартувати.

У результаті в початкових класах улюбленим уроком у Сашка була фізкультура. Тут йому не було рівних, адже щоразу Сашко ніби боровся за своє маленьке щастя.

Вперше осідлавши коня, якого він не зміг перестрибнути під загальний сміх, Сашко тиждень залишався після уроків і йшов у спортзал.

Він настирливо, незважаючи на невдачі, розбігався і… Вкотре знову опинявся верхи на коні, так його й не перестрибнувши. Фізрук мовчки хитав головою. Але мовчав, ходив, збираючи інвентар, чи сам підтягувався, водночас спостерігаючи за хлопцем.

А Сашко розбігався знову і знову, поки кінь нарешті не опинився позаду нього. Переможений та присоромлений…

Це надало Сашку сил і дало йому імпульс впевненості в собі, мабуть, на все його життя.

Фізрук тепер на уроках жартував,

– Ану-но, перший з кінця, на канат швидко! Давай, Сашко, давай покажи клас. Ось, дивіться! Ану Сашко, а тепер давай підтягуйся! Ну що, бачили? От, як треба!

У старших класах Сашко полюбив математику та фізику. Тепер він став для деяких дуже цікавий – міг дати списати домашнє завдання. А ще у Сашка з’явилися друзі – другорічник Сергій та нова дівчинка Ніна.

Сергій не просив списати, він був не такий, як усі. Іноді ліз у сварки, а одного разу Сашко побачив, як Сергій вів із дитсадка двох малих. Сергій зупинився поправив їм шапки і дбайливо зав’язав шарфики. Побачивши Сашка він хотів відвернутися, але Сашко підійшов перший:

– Здоров, це що твої?

– Ну так, начебто, – зніяковів Сергій. – Братик і сестричка. Миха та Таня. Мама вийшла заміж, ось тепер допомагаю, з садка забрав, додому веду.

– А тато гульбанить? Так? – взяв Сергійка за руку Мишко. – Спить, чи ні? А мама де?

– Помовч! – зупинив брата Сергій, ще більше зніяковівши. А потім раптом розправив плечі, і з викликом. – А що? Ну так, вітчим мій гульбанить і свариться! Це його діти. А я йому ніхто, а тобі яка справа?

– Ходімо, проведу, – Сашко сам собі здивувався.

Він узяв руку Тані у рукавиці і додав: – Хочеш уроки разом зробимо?

– Сам зроблю, – буркнув, не дивлячись, Сергій, але Сашко ніби не чув. – Ходімо, там не складно, разом швидше розберемося!

З цього дня вчителі дуже дивувалися – як же це вчорашній другорічник зміг так навчання підтягти, дива, та й годі! А Сашко та Сергій стали друзями нерозлучними, нерозлий вода!

– Чого це ти зачастив так, нема чого тобі тут робити! – якось, коли Сашко йшов до друга, з-за рогу їхнього будинку вийшов вітчим Сергія з дружками.

Один із них зайшов ззаду. Але тут із під’їзду вискочив Сергій і з галасом побіг до вітчима та дружків. Сашко та Сергій встали спина до спини, двоє проти п’ятьох дорослих мужиків!

обре сусіди почули шум, викликали кого треба. Усіх забрали, розібралися і хлопців відпустили.

Мати Сергія, дізнавшись, як було, відразу подала на розлучення, скінчилося її терпіння. Не хотіла вона вірити, коли діти на батька скаржилися, все їй здавалося, що діти брешуть, перебільшують, повинен же ж батько їх виховувати.

Коли Ніна в їхньому класі з’явилася, її не прийняли, смішну і таку недолугу. Вище за багатьох хлопців, худюща, негарна… Хлопці її ігнорували, дівчата за спиною посміювалися. А Сашко став з нею спілкуватися, спочатку, якщо чесно, із жалю. Адже він і сам колись був самітником!

Ніна була дуже худа і вища за Сашка на пів голови. Пряме тонке волосся закривало її обличчя, коли вона, говорячи щось, нахилялося до Сашка. Виявилося, Ніна також любить математику. А ще в неї сині розумні очі та довгі вії, Сашко, несподівано для себе був підкорений і закохався у Ніну. Він уже не вважав її негарною, Ніна була прекрасна.

Сашко навіть не помітив, як у випускному класі він несподівано виріс. Навіть Ніна тепер була ближче, він міг дивитися їй у вічі. І одного разу не втримався і поцілував її.

Може від кохання, а може просто час настав, але після закінчення школи Ніна розцвіла, як дивовижна квітка. Вона хотіла стати актрисою і навіть вступила вчитися, але потім передумала і стала дитячим лікарем. А театральна студія стала її захопленням.

Але головне – Ніна стала дружиною Сашка. Найрозумнішої, доброї, надійної людини, яких більше немає на всьому білому світі.

Сашко досяг великих висот – він інженер.

Але він ніколи не забуде про тих, хто підтримав його в потрібну хвилину. Фізрука, який вірив у нього і змусив Сашка повірити у себе. Сергія, найкращого друга. І багато інших добрих людей, що зустрічалися на його шляху.

…На черговому ювілеї за великим столом на дачній веранді велика родина та їхні близькі друзі ледве помістилися.

Поруч із Сашком сиділа Ніна. З роками вона стала ще гарнішою, здавався час над нею не має влади. А далі – сини Денис та Славко із дружинами Настею та Іриною, два онуки – Вадим та Олексій і онука Соня.

Першим, як завжди, взяв слово галасливий Сергій – вірний шкільний друг і товариш на все життя. Його дружина, посміхаючись, дивилася то на Сергія, то на Сашка – ось що робить дружба справжня!

Адже це завдяки Сашку Сергій вивчився, і в люди вийшов. Скільки вже років Сергій начальник цеху на заводі. Та й Сашкові Сергій допоміг одного разу, врятував.

– Сашко, я говорити довго не люблю! За тебе, друже, за тебе, брате! Коли поряд такі люди, починаєш вірити в добро, у щось справжнє, – Сергій такий великий, незграбний, несподівано збентежився. – Одним словом, будь здоровий, найкращий друже мій, Сашко! – і Сергій та Сашко обійнялися під галасливі оплески.

– Чула, що про нашого діда Сашка всі говорять? – сказав тихенько Вадим Соні.

Соня застигла від здивування.

– Ти про що?! – запитала вона.

– Про те, що я як виросту, то буду такий же ж, як дід. Найкращий друг і найкращий чоловік буду, – і Вадим поклав собі на тарілку ще смачного бабусиного салату.

– На Дарині одружишся? – засміялась Соня у відповідь брату, щоб не задавався.

– Може і на Дарині, я поки що не вирішив, – строго відповів Вадим. Тут всі знову загомоніли – Ніна встала, обвела всіх люблячим поглядом, потім знову обернулася до чоловіка.

– За найкращу людину в моєму житті, за мого коханого чоловіка! – голос її розчинився в оплесках та перших акордах їх улюбленої пісні…

КІНЕЦЬ.