Рита не раз про зміни в чоловіків у середньому віці. Вона думала, що її це омине.

І зовсім не тому, що Рита вважала свого Павла непоказним мужиком.

Він хоч і не досяг висот у житті й кар’єрі, зате майстер був на всі руки!

Здавалося немає такої справи, з якою чоловік не міг би впоратись.

Він сам робив ремонт у квартирі. І який ремонт! Сам проводку замінив на нову, сантехніку поміняти – будь ласка, покласти ламінат – та запросто!

Не кажучи вже про дрібниці – праску полагодити, фен, навіть мікрохвильовку.

Про таких чоловіків кажуть – золоті руки.

Працював Павло в солідній фірмі, зарплату приносив дружині всю.

Не гульбанив, по господарству дружині допомагав і робив усе, що вона не попросить.

Рита, дивлячись на свого чоловіка, іноді думала:

– Так, Павлик мій на героя-коханця не тягне. Адже двадцять років тому я виходила за стрункого і спортивного хлопця, з пишною шевелюрою.

А до тридцяти років він відростив черевце, волосся почало рідшати.

Ну а зараз за сорок у нього вже живіт, не черевце і лисина.

Якось швидко в нього облетіла шевелюра. Але я все одно люблю Павлика.

Сама Рита була симпатична й струнка. Роки не дуже вплинули на її зовнішність.

Вона стежила за собою. Рідко, але ходила в салон краси.

Жили вони з Павлом середньо – не багато, але й не бідували.

Рита теж працювала. Жили на зарплату.

Донька вчиться в інституті. Вона розумничка, навчається на бюджеті, і школу закінчила з відзнакою.

На роботу вони їздять кожен своєю машиною – працюють у різних районах міста.

Павлу машину купили у кредит, уже давно розрахувалися.

А Риті невелику машину подарували батьки.

В офісі в Рити багато колежанок скаржилися на своїх чоловіків.

В однієї лінивий, в іншої гульбанить, у третьої гулящий, не пропускає жодної спідниці.

А Рита жила спокійно, вона давно звикла до непоказної зовнішності чоловіка.

Бо ж не це головне в житті!

Та й не вірилося їй, що якась інша жінка зацікавиться її Павликом.

Але її подруга Олена завжди попереджала Риту:

– Рито, будь пильна! Твій Павлик у тому віці, коли йде криза середнього віку! Він запросто може захотіти нових відчуттів і неземного кохання. Тож тримай його біля себе.

– Ну, скажеш ще, Олено! – сміялася Рита. – Ну кому потрібен мій чоловік? Я в нього вірю, ми довіряємо один одному!

– Рито, а Олена правильно каже, – радила Катя, у якої нещодавно чоловік пішов до молодої та ще й половину майна відсудив. – Ти врахуй, що чоловікові довіряти треба тільки у двох випадках – якщо у вас медовий місяць і якщо його не стало. Все! В інших випадках, треба пильнувати.

– Точно, я згідна з Катрусею! Якщо вже чоловік досяг середнього віку, треба жити під девізом: «Довіряй, але перевіряй», – підтримала Олена колежанку. – А ще краще контролювати кожен крок. Прислухаєшся до нас, то й проживеш зі своїм Павликом до старості. А як проігноруєш – нарікай на себе!

– Та кому він потрібен! – заперечувала Рита.

– Ох, Рито, не знаєш ти життя! – хитала головою Катя. – Ти не розслабляйся, хоч ти й абсолютно впевнена у вірності свого Павла…

…Якось Рита сказала чоловікові:

– Так хочеться поїхати наступного літа на море, давно вже не були та й доньку взяти б із собою треба було б. Бракує у нас грошей, треба щось думати. На дорогу й житло може і вистачить, але на широку ногу там не прожити…

Павло кивав головою, він завжди був згоден із дружиною.

Любив він своїх дівчаток, не засмучував…

…Після обіду на вихідних Рита вирішила прибрати осінні речі й дістати зимові.

Вона забрала своє осіннє пальто, а на його місце почепила свій пуховик.

Рита взяла осінню куртку Павла, перевірила кишені і раптом натрапила на якийсь невеликий чорний блокнотик…

Чоловік лежав на дивані й дивився футбол по телевізору, тож Рита з цікавості вирішила погортала той блокнот.

Записів наче було й небагато… Зате які ж вони були!

Це були адреси й номери телефонів виключно жінок! І жодна з них не була знайома Риті!

– Не може бути! – тільки й пробурмотіла Рита, і аж присіла на ліжко від прочитаного. – Невже мій Павлик зустрічається із цими жінками?! Та тут їх не порахувати! Що ж робити?

Так, він часто затримується на роботі, але я до цього звикла…

Рита думала, а її серце аж стрепенулося від того, що вона щойно побачила.

– Зробити вигляд, що я нічого не знаю? – далі міркувала вона. – Чи все виказати й розпитати?

Але він може щось придумати, якусь правдоподібну вигадку.

Правильно говорили мені колежанки! Та Оленка сто разів права!

І Катя права завжди каже:

– Щоб зберегти шлюб, треба володіти інформацією.

Це вона переконалася на власному життєвому досвіді.

Рита дуже засмутилася, вся її довіра до чоловіка зникла, і спокійне життя теж…

Розлучатися не хотілося, але що ще залишається робити?!

Рита вирішила поки нічого не говорити чоловікові.

Вона переписала деякі адреси собі на листок, а сама весь день, що залишився, пильно спостерігала за Павлом.

Чорний блокноти вона завбачливо поклала біля взуття, не зовсім на виду, але так, ніби він випадково випав із кишені…

Нічого підозрілого Рита не помічала за чоловіком. Він як завжди з апетитом повечеряв, почитав новини у телефоні, а потім засів за свій футбол.

Увечері вони пішли спати, і Павло навіть подружній обов’язок виконав, як і завжди…

…Вранці, коли Павло вже збирався йти на роботу, він раптом побачив, що дружина змінила йому куртку.

Павло поклав руку в кишеню, а потім запитав:

– Риточко, а де моя осіння куртка?

– У шафі, вчора почепила, холодно ж, зима прийшла, – якомога спокійніше відповіла жінка.

Павло перевірив кишені в осінній куртці, знову прийшов у коридор, озирнувся і побачив свій чорний блокнот на підлозі.

Чоловік швидко взяв, поклав його в кишеню і пішов, сказавши, як часто це робив, що затримається після роботи.

Рита фарбувала вії і намагалася не переживати, хоча це було дуже складно.

Останнім часом чоловік часто затримувався на роботі, але вона зовсім не надавала цьому значення.

Раніше ні, але тепер – так!

– Ось і настала криза середнього віку у мого Павлика. Отак, значить?! А я наївна не вірила колежанкам. Нічого, я виведу його на чисту воду, не викрутиться…

…Близько шостої години вечора Рита зі своєї машини спостерігала, коли вийде з роботи її Павлик.

Він з’явився рівно о шостій, застрибнув у свою машину й поїхав.

Рита поїхала слідом.

Павло ніби їхав до їхнього будинку, але раптом повернув в інший бік.

Дружина за ним.

Під’їхавши до якогось будинку, Павло дістав свій блокнот із кишені і щось там переглянув.

Рита теж дістала листочок, куди завбачливо переписала адреси жінок чоловіка.

Одна з них жила саме за цією адресою.

У цей час Павло вийшов з машини з якоюсь невеликою коробкою й подався до під’їзду.

Рита теж вискочила і ледве встигла заскочити у двері.

Намагаючись крокувати безшумно сходами, Рита прислухалася до кроків чоловіка.

Потім вона почула, що Павло дзвонить у якісь двері.

Рита причаїлася на нижчому майданчику.

Мабуть, з-за дверей спитали:

– Хто там?

Бо Павло відповів:

– Світлано, це я. Відкрийте, ми з вами зідзвонювалися.

Двері відчинилися й зачинилися.

Рита уявляла собі, що там відбувається за дверима.

– Судячи з того, що чоловік розмовляє з тією жінкою на «ви», мабуть, їхній роман ще на початковій стадії, – з гіркотою думала Рита. – Подзвоню у двері? Або ні, не буду… Навіщо? І так все зрозуміло. Невже нашому двадцятирічному шлюбу настав кінець? Так, шкода звичайно, але…

Вона пішла вниз. Найрозумніше, що треба було зробити – це поїхати додому, але Рита залишилася сидіти в машині.

Не минуло й двадцяти хвилин, як Павло вийшов з під’їзду, на ходу застібаючи куртку, і з тією ж коробкою в руках.

Рита, не очікуючи від себе подібного, вискочила з машини, а чоловік оторопів, побачивши дружину.

– Риточко! Ти що тут робиш?! Ти як тут опинилася? – розгублено запитав він.

– Ну, як поживає твоя Світлана? Все чудово? – єхидно спитала Рита.

– А як ти знаєш? Ти що все знаєш і давно? – запитав здивований Павло, але в його голосі не було жодної краплі почуття провини. – А я тобі сюрприз хотів зробити, – викручувався він.

– Сюрприз вдався. І ти називаєш це сюрпризом! – оторопіла від нахабства чоловіка Рита.

– Ну так! Риточко, я хотів підробити, грошей нам на відпустку заробити! Ти ж хочеш на море?

Подав оголошення в інтернеті – «Чоловік на годину».

Ось після роботи і їжджу на замовлення, ремонтую сантехніку, кому полиці почеплю, кому люстру, гардини та багато чого.

Ось інструменти в коробці. Але гроші я зберігаю у сейфі на роботі, думав тобі до літа сюрприз буде.

А ти як це вирахувала мене? І взагалі, що ти про мене подумала?!

– Павлику! Я так тобою пишаюся! – сміялася щаслива Рита, кинувшись до чоловіка. – Вибач мені, вибач, я погано про тебе подумала. Як це я могла засумніватись у тобі?! Хоча в тебе ж криза середнього віку…

– Яка ще криза, Риточко, ти про що?! Менше слухай своїх подруг!

– Ти мій рідненький! – зворушливо гладила по голові вона чоловіка. – Не переймайся, ну не вийшов сюрприз, ну і нічого. А у відпустку ми все одно поїдемо і доньку з собою візьмемо.

– Звичайно, тим більше мені начальник обіцяв премію виписати, – гордо сказав чоловік.

Вони посідали кожен у свою машину і поїхали додому.

Цей вечір пройшов чудово, Павло з Ритою влаштували святкову вечерю з ігристим, і багато сміялися…

КІНЕЦЬ.