Я, правду кажучи, зовсім не розумію твого вчинку. Ось ти даруєш своєму синові на весілля не квартиру, а просто ключі від квартири, виходить, я не уявляю як так.

Це не дуже справедливо, на мою думку, зовсім – каже моєї сестрі Іванці її краща подруга. – Так не чесно якось виходить! Краще тоді взагалі нічого не дарувати дітям, дай пару тисяч гривень та й все, це буде так – чисто символічно.

У моєї сестри Іванки чоловік та двоє дорослих вже дітей: 26-річний син та дочка, студентка-першокурсниця.

Старший син Іванки вже давно зустрічається з дівчиною, збирається найближчим часом одружитися, вже все розплановано в них. Приготування до весілля йдуть повним ходом, адже хочуть в родинному колі гарно відмітити цей день.

Дуже шикарного торжества не буде, звичайно, просто прийдуть лише найближчі та найдорожчі люди: найближчі родичі, батьки і найкращі друзі. Посидять всі разом в невеличкому кафе, відсвяткують, а на наступний день молоді відправляться у весільну подорож, хочуть в Карпати поїхати.

У подарунок на весілля моя сестра Іванка урочисто планує піднести синові ключі від новенької квартири. Квартира, звісно, не дуже велика, але, тим не менш, нещодавно гарно відремонтована та повністю готова до проживання, з новими меблями, хорошою якісною технікою – заїжджай та й живи собі.

На щирий погляд Іванки, подарунок її просто шикарний, це мрія будь-якого молодого подружжя, про таке можна тільки мріяти, в реальності таке щастя мало кому дається.

Але справа в тому, що юридично ця квартира, в яку сестра хоче пустити жити свого сина з невісткою жити, оформлена на саму Іванку по документах, і переоформляти нічого вона зовсім не буде, просто навіть не збирається це робити. Це її тверда позиція, і іншого вона й думати не хоче.

Якщо щиро казати, то майбутня невістка Іванці в душу зовсім не запала. Синові про це вона не говорить, старається оминати розмови про неї – це його життя, йому жити зі своєю дружиною такою, якою вона вже є, а не матері.

Та й конкретних претензій до дівчини начебто у неї й немає, крім того, що вона – не столична. Орендує давно в столиці якусь маленьку кімнату на краю міста, працює десь на якісь скромній посаді, живе з подругою.

І з однієї сторони, дорікати, особливо, в цьому неправильно, тим паче, в такі складні часи: була б, як то кажуть, вона людина хороша, а все інше не так вже й важливо.

Але з іншої сторони, Іванці якось трохи не спокійно на душі. Син у неї – наречений завидний: з досить доброю освітою, чудовою роботою, кар’єрними перспективами. Моя сестра зі своїм чоловіком – люди досить забезпечені, цього не приховати: в родині дві машини, кілька квартир.

Син Іванки, звісно, без заперечень впевнений, що наречена щиро кохає його, і ніякої матеріального підгрунтя в її почуттях до нього немає зовсім.

А ось сама Іванка, з висоти прожитих своїх довгих років, розуміє, що дівчина робить досить вигідну в її становищі партію, це для неї найкращий в житті варіант, іншого годі й шукати. Хоча стверджує, звичайно, що їй нічого не потрібно – ну ще б вона зараз говорила по-іншому, ага.

Це ж треба бути такою собі зовсім нерозумною жінкою. А невістка, здається, не з таких. Як то кажуть, далеко не проста вона жінка, а продумана, як каже сучасна молодь.

Загалом, весілля сина Іванка сама чекає зі змішаними почуттями, потай молячись, щоб її здогадки виявилися безпідставними зовсім, і у сина вийшла б нормальна таки сім’я.

От якраз цьому і мають посприяти ключі від новобудови, які батьки подарують молодим на весіллі, щоб синові трохи легше жилося, щоб не рахував кожну копійку і не сидів без куска хліба, адже зрозуміло, що забезпечення тепер вже двох людей ляже на його плечі, як чоловіка.

До слова сказати, дочці Іванка теж піднесе ключі від квартири, коли прийде час.

І та нерухомість, квартира, яку сестра моя збирається доньці піднести в подарунок, теж буде оформлена на неї лише. І тільки так.

Ключі від окремих квартир дітям на весіллях вона подарує. Нехай користуються, живуть скільки потрібно буде, приводять туди своїх дружину і чоловіка, ремонтують житло на свій смак, змінюють меблі, що хочуть – те й роблять.

Ці квартири купувалися самою Іванкою і її чоловіком її якраз для дітей. І все дітям і дістанеться, міркує собі моя сестра.

Але все це потім, коли їх, батьків, вже не буде. А оформляти квартири у власність на дітей зараз, коли батьки ще молоді – сестра вважає це нерозумним.

Діти ще молоді, в житті нічого не тямлять, тому можуть і без житла залишитися в разі чого. А мати з батьком прожили чимало років, життя побачили, тому самі вирішуватимуть за дітей, щоб всім добре жилося.

Рідні і друзі не розуміють Іванку, говорять їй, що так не можна, це не справедливо. Адже складати гроші у ремонт квартири, яка тобі не належить, ніхто не буде зовсім. І син постійно сперечатиметься зі своєю дружиною з цього приводу, адже ніби, як квартира у них є, а ніби й немає. Але Іванка на докори не зважає, у неї своя правда. Та чи вірно чинить мати?

Джерело