У nологовий будиноk ми поїхали за одним, а повернулися додому з двома, виявилося моя тітка знала про все і мовчала

 

До моменту весілля ми з Толею зустрічалися вже років зо три. То був мій особистий рекорд. Перед цим я з хлопцями зустрічалася щонайбільше півроку, до кінця цукерково-букетного періоду. За Толю я вийшла, бо вибору в мене вже не було: я була ваrітна. На весіллі я була схожа більше на колобка, ніж на наречену, тому що була глибока осінь – було холоднувато.

— Ось вам подаруночок, — сказала моя тітка і простягла мені два дитячі пледи. — Навіщо два, — ніяково запитала я. — Другий зайвим не буде,- сказала тітка і повернулася на своє місце.

— Ой, не подобається мені це, Толь, — сказала я чоловікові. Моя тітка славилася тим, що її слова магічним чином збувалися. Вона часто так між словом передбачала майбутнє. Про її слова я швидко забула, адже я навіть не насолоджувалась весіллям, а більше мучилася від токсикозу.

Мій живіт зростав не по днях, і не по годинах, а по хвилинах. Я їла не за двох, а за сімох. — Що за слоник у нас там живе, — жартував чоловік, гладячи мій живіт, — мені треба влаштуватися на другу роботу, з таким апетитом дитини. УЗ Д показало, що в нас буде хлопчик, а я так засмутилася, адже дуже хотіла дівчинку.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩