Брат вчинив дуже низько, хоча був для мене єдиною дорогою людиною. Гроші змінюють людей і показують справжнє, егоїстичне нутро.

У нашій сім’ї я старша сестра, брат на п’ять років молодший. Батька не стало у той момент, коли брат вступав до вищого навчального закладу. Мама вирішила продати квартиру і розділити гроші між дітьми, а самій повернутися в однушку, яку отримала від бабусі.

Я ж тоді була одружена, і ми з чоловіком захотіли вкластися в іпотеку. Брат спробував витратити свою частку на розвиток бізнесу із друзями. Щось пов’язане з інформатикою та програмуванням.

Так сталося, що з чоловіком ми прожили недовго. Я очікувала дитину, на світ з’явилася маленька донечка. Але їй спочатку потрібно було лікування. І звичайно, весь фокус уваги був на ній.

Я не хотіла втратити можливість повернути дитину до нормального життя. Здається, кожна людина має розуміти, що в цій ситуації весь час та сили постійно приділяються дитині. Кожен, та тільки не мій чоловік. Він знайшов собі розвагу на боці.

Нерухомість поділили на рівні частки. Викупити його частину я не мала можливості, а взяти новий кредит не вийшло. Зрештою, на отримані гроші я змогла витягнути доньку із лап хвороби. Зараз про той жахливий час вже нічого не нагадує. І я думаю, що це найкраще, що я могла зробити у цьому житті.

Але житлу не було де взятися, тому довелося повернутися до життя із мамою. Вона допомагала сидіти з онукою, я вийшла на роботу. Ми були підтримкою один одного і по лікарнях із донькою бігали по черзі. Виплати від чоловіка надходили, але його офіційна зарплата – копійки. Тому аліменти були ще меншими. Загалом більшість витрат таки була на мені.

А брат відрахувався з університету та вирішив сконцентруватися на зароблянні грошей. Особливо про свою діяльність той не говорив, приходив не часто, але щоразу з якимись гостинцями. Ми вірили, що в нього все гаразд.

Кілька років тому мами не стало. Я і донька продовжували жити в її однушці. На той час справи брата росли в гору. Він мав добрий бізнес, розпочав будівництво будинку, взяв собі автомобіль. Ми практично не контактували, обидва надто зайняті. Але мені здавалося, що на це житло він не претендує. Адже з його бюджетами це й не потрібно.

І ось як грім серед ясного неба. Він приїхав у гості, купив подаруночок племінниці, якісь фрукти та продукти. А далі почав розмовляти про продаж квартири.

– Так, я знаю, що ти зараз займаєшся вихованням доньки, але вона досить доросла. До того ж у тебе є постійне місце роботи. Я вважаю, за ці кілька років можна було потихеньку замислюватися про рішення з квартирою. І в наших розмовах я натякав на це.

– А що мені треба було замислюватись? До цього моменту я була цілком упевнена, що житло в тебе є. Як тобі стане в нагоді половина цієї однокімнатної квартири? Та навіть твоя машина дорожча у кілька разів!

– То хіба це якось впливає на цю ситуацію? По-перше, нерухомість загальна, по-друге, я ціную будь-який заробіток. Загалом у тебе є рік, щоб почати щось робити з власним житлом. Після цього квартиру потрібно буде продати. Або спробуй мою частку віддати грошима.

Так і закінчився той діалог. Він розвернувся і пішов. Але у шоковому стані я трималася ще кілька днів. Брат знає, що зарплата у мене не гумова, ледве на життя вистачає і наполягає віддати її. Ось як у такому положенні оформлювати іпотеку?

Але іншого виходу нема. Я розумію, якби йому справді були потрібні ці гроші. Зрештою, безпосередньо розчарувалася в рідній людині та залишилася одна.

КІНЕЦЬ.