Посва рилися з сім’єю брата, хоча до цього дуже непогано спілкувалися, я навіть сказала б, що товаришували. Навіть не знаю, що образливіше, що вони так з нами вчинили, або те, що більше дружити не будемо. А ми явно не будемо, бо брат та його дружина вчинили дуже негарно. Одноосібно подарували нашим батькам дачу, на купівлю якої ми з чоловіком дали половину суми. Ми думали, що цей подарунок буде від нас усіх, все-таки дача — не найдешевший подарунок. Але брат вирішив, що коли ми там руками не допомагали, то він може собі привласнити всі лаври. У наших батьків цього року рубінове весілля, ювілей. Хотілося зробити якийсь подарунок, що запам’ятовується, тому що сорок років сімейного життя — це круто. Ідея об’єднати зусилля, щоб разом подарувати один добрий подарунок, належала братові, але і я, і мій чоловік підтримали цю ідею.

Почали думати, що дарувати. Але після довгих роздумів знайшли варіант – вирішили купити батькам дачу. Вони частенько їздили на дачу до друзів, дуже їм подобався такий відпочинок. А зараз ще й мама на пенсію вийшла, тож дача буде дуже доречною. Нехай краще на дачі з квітами порається, ніж у курному місті від спеки знемагати. Нарешті знайшли непоганий варіант, який був майже ідеальним. Майже – бо там треба було прикласти руку, щоб привести все до житлового стану. Треба було окосити ділянку, в будинку розібратися з проводкою, зробити легкий косметичний ремонт та навести лад. З проводкою мій чоловік допоміг, а решту робили брат із дружиною. — Та чого ми вас до вихідних чекатимемо? Самі впораємося, до вихідних уже все висохне, – казав брат.

Гроші на ремонт ми скидали, на найм газонокосильника теж. Але руками там попрацював лише чоловік із електрикою. Взяти участь у всьому іншому нам не довелося. Було вирішено, що дачу оформляємо спочатку на брата, а він по дарчій потім передає батькам. Мого чоловіка така схема напружувала, але я його заспокоювала, брат собі дачу не залишить, не така людина. Справді, брат не залишив собі дачу, він підставив нас зовсім інакше. Просто на святі батьків заявив, що ця дача – подарунок їм від нього та дружини. Про нашу з чоловіком участь – мовчок. Уявляєте, яка несподіванка?

Брат встає вітати, дарує батькам ключі та роздруковані фотографії разом із документами на дачу та заявляє, що це вони з Аннушкою вирішили їм такий подарунок зробити. Ми не стали прямо за столом кричати, тому що, по-перше, були в шоці від того, що відбувається, по-друге, не хотілося ще тупіше виглядати. Вийшло, що ми на ювілей батьків прийшли з порожніми руками. Ось такий поворот. Принаймні у всіх склалося таке враження. — А що не так? Ну, скинулися ви, ну, а руками я все робив! Тому й подарунок від нас, — знизав плечима брат, зовсім не бентежачись. Мамі з татом я потім розповіла, як було діло, звичайно, але тепер і сама не хочу з братом спілкуватися, і чоловік чути про нього та його дружину не хоче.

КІНЕЦЬ.