У нас зі свекрухою ніколи не було добрих стосунків, швидше як у всіх. Я – погана дівка, яка спіймала у свої тенета її синочка і тепер сіла йому на шию, звісивши ніжки. А він, бідолашний, тягне мене як валізу без ручки: і нести незручно, і викинути шкода. Що ж, така карма у хлопчика. Це її версія подій

 

У нас зі свекрухою ніколи не було добрих стосунків, швидше як у всіх. Я – погана дівка, яка спіймала у свої тенета її синочка і тепер сіла йому на шию, звісивши ніжки. А він, бідолашний, тягне мене як валізу без ручки: і нести незручно, і викинути шкода. Що ж, така карма у хлопчика. Це її версія подій.

В мене інша. Ми з Віталіком – колеги, познайомилися на роботі. Посади у нас фактично однакові, відповідно заробіток теж. Сімейний бюджет ділимо на двох, претензій ні в мене до чоловіка, ні у нього до мене немає.

Доньку виховуємо теж спільно, їй лише чотири роки, тому особливих проблем із нею немає. Хто вільний, той і відвозить її до дитячого садка, до центрів розвитку, просто погуляти. У вихідні всією сім’єю йдемо в парк чи ще кудись, розважаємо доньку і відпочиваємо самі. Так було до хвороби свекрухи.

Тепер все по-іншому. Нам довелося переїхати до свекрухи, а до того ми жили окремо від неї, до речі, у моїй квартирі, яка дісталася мені від батьків. І я навіть у страшному сні не бачила, що все зміниться відразу.

Загалом, нещодавно зі свекрухою трапилося лихо: спочатку її накрив один інсульт, потім, майже відразу, другий. Хто стикався з цим знає, на що перетворюється людина. Свекруха майже не розмовляє, тільки мукає щось незрозуміле.

Обслуговувати себе вона теж не може, це зрозуміло, а отже, без сторонньої допомоги їй не обійтися. Але мій чоловік з чогось вирішив, що сидіти з нею зобов’язана я, як близька їй людина, причому для цього мені потрібно звільнитися з роботи.

Я говорю йому:
– Коханий, а тобі не здається що ти перегинаєш палицю? З якого дива я повинна перекреслювати своє життя заради твоєї мами? Я не збираюся звільнятись і відмовлятися від своїх звичок тільки для того, щоб ти був задоволений. Зрештою, це твоя мати та твої проблеми.

– Невже? І що ти пропонуєш? Щоб памперси я їй міняв? – здивовано вигукнув він.

– А чому б і ні? – Усміхнулася я.

– Ти ж такий добрий син, коханий і дбайливий. Вона свого часу мені всі вуха продзижчала цим.

– Я не робитиму цього, – заявив мені чоловік, – тому, що я чоловік, а вона моя мама. Це не правильно.

– Ну тоді найми для неї доглядальницю, – порадила я.

– Зовсім з глузду з’їхала? – підвівся на мене чоловік.

– Хіба чужа людина доглядатиме краще, ніж рідна?

– Ну як знаєш, – відповіла я, зібралася і пішла на зустріч із подругами. У нас діти ходять в одну групу, і ми частенько бачимося в кафе, неподалік дитячого садка, спілкуємось, п’ємо каву, потім йдемо забирати малюків.

До речі, подруги мене підтримали. Вони чудово знають мою свекруху і впевнені, що вона не заслужила нормального до себе ставлення. При цьому я цілий місяць розривалася між сім’єю, роботою та доглядом за хворою свекрухою. Навіть ночувала з нею, коли вона лежала у лікарні. І де вдячність? Її просто нема.

А тепер ще й виявилося, що мої жести доброї волі швидко стали моїми ж обов’язками. Повернулися ми додому з донькою, і чоловік одразу ж закотив мені скандал, бо коли я йшла, не нагодувала його матусю, і йому довелося самому це робити.

Я нагадала про доглядальницю, і знову він мене не почув.

-Я тобі сказав, що нікого наймати не буду. По-перше, це дуже дорого, а по-друге, я не хочу, щоб мама нервувала через присутність чужої людини! Тобі що, не шкода її зовсім? Ти б зі своєю матір’ю так вчинила?

-Якщо захворіє моя мама, я знайду спосіб допомогти їй, – відповіла я, – і не змушуватиму тебе це робити. Твою маму мені шкода, але це не означає, що я кину роботу і перетворюсь на її доглядальницю.

Чоловік продовжував наполягати на своєму. Тоді я забрала доньку та поїхала з квартири свекрухи до себе додому. Боже мій, який скандал влаштував мій чоловік. Кричав у слухавку так, що мені довелося тримати її якомога далі від вуха. А наступного дня на роботі я довідалася, що чоловік узяв кілька днів відгулу.

Ну що ж, побачимо, наскільки його вистачить. А я в такі умови повертатися не збираюся, мені й вдома добре.

КІНЕЦЬ.