Коли я вперше познайомилася зі свекрухою Варварою Степанівною, я сподівалась на хороші стосунки. Але, на жаль, життя з нею виявилося зовсім не таким, як я уявляла. Варвара Степанівна, хоч і була доброю людиною, та мала безліч звичок, які невимовно дратували мене.

Уже з першого ж дня, коли я вступила у їхній будинок, я зрозуміла, що тут править “дружина-мати” зі своїми строгими правилами. Вона спочатку виглядала такою привітною – з якоюсь недбалістю у одязі та доброзичливою усмішкою, але незабаром розкрила всі свої карти.

– У нас тут правила!, – сказала мені відразу свекруха. Я не встигла й оком моргнути, як почула першу критику в свою сторону.

– Якщо ти не зможеш помити посуд після обіду, то хто ж це зробить?, – плакала вона, поки я намагалася вкласти у голову різновиди страв, які вона готувала. Просто багато з них я не знала і ніколи не куштувала.

Варвара Степанівна завжди намагалася давати мені поради, які я не просила. Про дзеркала, про одяг, про спосіб приготування борщу – ніщо не минало її увагу. “Ти ж розумієш, що ця сукня тобі не пасує?” – запитала вона мене одного разу, і я ледве стримала сльози. Адже мені подобалася ця сукня, і, чесно кажучи, я почала відчувати, що вона хоче контролювати не тільки мою кухню, а й мій стиль.

Однак було одне, що найчастіше зводило мене з розуму. Варвара Степанівна ніколи не звертала уваги на те, як я прошу дати мені час для себе. “Ти повинна бути дружиною, а не дівчиною, яка тільки бавиться!”

Вона приходила до нас додому, заповнюючи всі кути своїм голосом, неначе вона була єдиним господарем нашого життя.

На щастя, у мого чоловіка, Андрія, був особливий моральний компас. Він намагався бути посередником між нами, і я відчувала, що він справді на моєму боці. Але Варвара Степанівна завжди намагалася створити ситуації, в яких я виглядала б погано. В один із днів вона знову прийшла в гості і почала робити зауваження щодо тимчасової розмоклої трави на нашій ділянці.

“Ти ж знаєш, що газон потрібно стригти раз на тиждень!” – з обуренням заявила вона, сидячи на кухонному стільці, підкріплюючи свій коментар недбалою порцією чаю. Мені хотілося знову щось заперечити, але я знала, що наслідки можуть бути огидними.

Та потім я вирішила змінити свою стратегію. Я почала частіше зустрічатися з Варварою Степанівною і слухати всі її поради, нібито серйозно їх розглядаючи. В один з таких днів, намагаючись зав’язати розмову і трохи розрядити атмосферу, я запитала: “А чим ви любили займатися в молодості, Варваро Степанівною?” І як виявилося, у неї були свої мрії і прагнення, про які я ніколи не знала. Вона любила малювати, мандрувати і мріяла стати художницею.

Це мені відкрило нові двері до розуміння її поведінки. Виявляється, у її житті не все було гладко — вона ніколи не могла здійснити свої мрії, і тепер намагалася реалізувати їх через мене. Я подумала, що, може, варто дати їй можливість поділитися своїм досвідом, замість того, щоб просто терпіти її поради.

Кожного разу, коли вона приходила з новими настановами, я почала питати її про те, як їй вдалося досягти якихось успіхів у юності. Ці розмови розслабляли її, і хоча я ще часом відчувала занепокоєння від її коментарів, все ж у нас почали з’являтися спільні теми для розмови.

Звичайно, були моменти, коли просто не можна було терпіти її критику. Одного разу я вирішила приготувати вечерю для всієї родини, зібравши найкращі рецепти з кулінарних книг. I в той час, коли я ставила на стіл страви, Варвара Степанівна встала з місця і почала скаржитися: “Невже це так важко було нагодувати нас нормально?” Я розлютилася і, замість того, щоб мовчати, відповіла їй: “Варваро Степанівно, я старалася для вас, а не для того, щоб ощасливити вас!” Це ставало нашим першим справжнім конфліктом, адже до цього я намагалася бути ввічливою.

Але як не крути, вся ця ситуація навчила мене дуже важливого уроку: не всі настанови і поради, які ми отримуємо від старших, є поганими. Варвара Степанівна виявилася надзвичайно сильною особистістю. Вона мала свої мрії і сподівання, які, хоч і приземлені її гордістю, були важливими для її життя.

Зустрічаючись випадково в місті, я ніколи не могла уявити, як одна дружня розмова перетворюється на цілу лекцію про важливість самовираження.

Я зрозуміла, що, можливо, просто варто було знайти спільну мову. Можливо, я також матиму сил для творчості у своєму житті, а зауваження свекрухи перетворяться на уроки, які допоможуть мені рости.

З часом наші стосунки почали покращуватися. Я часто запрошувала Варвару Степанівну на чай, ми обговорювали життя, а одного разу я навіть умовила її показати мені, як малювати. Це стало нашим маленьким ритуалом, який допоміг нам набути близькості.

Так, я не можу сказати, що справи з Варварою Степанівною стали ідеальними, але тепер у нас з’явилася можливість для розуміння. Я більше не намагалася її змінити, а просто прийняла такою, якою вона була. Врешті-решт, ми з Варварою Степанівною, хоч і не ідеальні, стали підтримкою одне для одного.

Поступово сварки стали рідкістю, і я навчилася розрізняти конструктивну критику від простого невмотивованого скигління. І часом, я дійсно цінувала її думку, а вона, у свою чергу, почала визнавати мої старання.

А ви ладнаєте зі своєю свекрухою?

Джерело