У сестри чоловіка дивна логіка: то вона плачеться, що грошей немає, живуть у борг, то їй ношені дитячі речі – це фу, заберіть, моя дитина таке не носитиме. Розумію ще, якби рвання якесь пропонували, але речі у відмінному стані.

Ми з чоловіком живемо вже шість років разом, є двоє дітей – дівчатка чотирьох та двох років. Ми з чоловіком не олігархи, живемо в іnотечній квартирі, ростимо дітей і не плачемо над гіркою долею. Багато хто так живе, а хтось і того гірше.

Сестра чоловіка Олеся вийшла заміж більше як рік тому. У декрет йшла з вільного життя, бо з роботою у неї історично не складалося. Як університет закінчила, сіла вдома і почала шукати роботу одразу великим начальником зі значним окладом.

Звичайно, на такі місця дівчаток з нульовим досвідом не беруть. А на менше вона була не згодна.

– Я стільки на освіту витратила сил та часу, щоб тепер працювати за копійки? Такі гроші я могла отримувати й без вищої освіти, – фиркала вона на вмовляння матері влаштуватися вже хоч кудись.

Батько сімейства вчинив простіше – він дав дочці два місяці на працевлаштування, а потім пообіцяв виставити її із квартири.

Свекруха ридала, вдома вони мали скандал, але свекор у своєму рішенні був твердий. Тут Олеся почала ворушитись, правда не в тому напрямку.

Замість роботи вона знайшла собі хлопця, до якого і з’їхала, а потім вони швиденько вирішили одружитися. А там ще кілька місяців – ось вже й очікують дитину. Взагалі, для цього в Олесі були всі умови – у її чоловіка своя квартира, він працює, чого б не народжувати.

Але після появи малюка виявилося, що дитина це не тільки зворушливі пости в інстаграмі, а й великі витрати. Спочатку вона казала, що все вони куплять самі, та з усім вони там розберуться, а потім почалася тужлива пісня, що грошей мало, ні на що не вистачає, а дитині стільки всього потрібно.

– У вас же залишилися речі від дочок, чи можете Олесі дати? – просила свекруха.

Мені було не шкода. У нас насправді зібралося багато дитячих речей. Майже все в ідеальному стані, що там дитина може з ними зробити. Я все ще раз перепрала, пропрасувала, склала три великі пакети, щоб на вихідних відвезти Олесі.

Ми завезли дітей до моїх батьків, а самі рушили до Олесі. Купили гостинці, не з порожніми ж руками їхати. Вона нас радісно зустріла, взяла пакети, почала з ажіотажем у них копатися, і обличчя її витягалося.

– Це що, хтось вже носив? – Вона двома пальцями тримала чистий боді, ні цятки, ні зачіпки.

– Моя молодша дочка носила. Ти не хвилюйся, все вчора перепрала, попрасувала. Але якщо хочеш, ще раз попери, – відповіла я.

– Тут все ношене вже, так? – скривилася Олеся, кидаючи боді у пакет.

Я підтвердила її здогад. Вона відсунула від себе пакети з речами та сказала, що вони з чоловіком не настільки в злиднях, щоб одягати в ношені речі дитину.

– Могли б і нових речей купити, не щодня у тебе племінниці народжуються, – сказала Олеся братові.

– Щось я не пам’ятаю, щоб ти племінницям хоч одну шкарпетку купила, – образився чоловік.

– Ну так я не працювала, а ти працюєш, міг би й розщедритися разок.

Чоловік промовчав. Ми просто зібралися та поїхали додому. Дорогою чоловік зателефонував мамі та сказав, щоб вона навіть не заїкалася більше про допомогу сестрі.

– У мене дружина два дні речі прала і прасувала, а ця “принцеса” носа верне – нове їй подавай, таке їй не потрібно. Вона там зовсім з мозком не дружить? – нервував чоловік.

Свекруха ввечері мені передзвонювала, дуже перепрошувала за поведінку дочки, хоча з чого їй просити вибачення? Неприємно, звичайно, але нічого страшного не сталося. Свекор же, коли дізнався про цю ситуацію, сказав, що коли дочка так речами перебирає, то живеться їй непогано, а отже, фінансова допомога їй не потрібна.

Тож тепер Олеся за своєю дурістю залишилася і без речей, і без допомоги батьків. Думаю, тепер в неї буде інше ставлення до поняття “немає грошей”. Хоча я думаю, що свекруха крадькома все одно допомагатиме недолугому чаду, та й нехай її. Я ось вже точно не буду допомагати Олесі.

КІНЕЦЬ.