У нас на роботі була одна співробітниця – Світлана.

Вона була дуже красива, було їй 30 років.

Світлана була дуже розумною, гарно вихованою, але вона дуже мало спілкувалася з нами.

Якась тиха була, небагатослівна. Тому ми стали оминати її стороною, адже розуміли, що вона сама сторониться нас, хоча причини тоді не знали.

На роботі часто люди, а тим паче жінки. здружуються між собою, багато спілкуються, тому багато знають одна про одну.

Знають про сім’ю, про родину, смаки і звички навіть.

А от про саму Світлану ми мало що знали.

Вона нічого про себе не розповідала, не любила про родину говорити, лише про доньку свою могла сказати пару слів.

Декілька разів вона приводила доньку на роботу, адже не мала з ким залишити вдома її, ми тоді вперше бачили дівчинку, але вона була зовсім не схожа на свою маму.

Ми дуже дивувалися, бо сама Світлана жодного разу заміжня не була.

Ми лише знали, що її звати Дарина і їй 9 років.

Всі ми звикли до неї, тому й не намагалися спілкуватися, адже бачили, як вона ставиться до цього.

Але Світлана дійсно була дуже красивою жінкою: струнка, розкішне волосся, голубі, як небо, очі, гарна статура.

Вона усім подобалася, але відверталася від усіх.

Світлана подобалася Дмитрові. Він у нас провідним економістом працював.

Одного разу він зустрів її після роботи, все розповів, запропонував зустрічатися, сказав, що має щирі почуття.

А наступного дня Світлана просто не прийшла на роботу.

Виявилося, що звільнилася вона.

Ми усі були здивовані, ніхто не знав де вона поділася і чому зробила вибір такий.

Час минав, життя пливло своєю течією, ми іноді, в офісних розмовах згадували про Світлану.

Звісно, що усіх цікавила її доля, ніхто не розумів, що з нею і чому вона зробила такий серйозний вибір, адже гарно заробляла у нас.

А через 10 років Дмитра, випадково, зустрів Світлану в готелі, вони опинилися в сусідніх номерах, обоє були у відрядженні.

Лише тоді відкрилася таємниця, про яку Світлана багато років мовчала.

Виявляється багато років тому Світлана щиро покохала. Вона довго зустрічалася з Миколою, а потім дізналася, несподівано дуже для себе, що в нього є дружина і сім’я.

Для Світлани це були дуже сумні часи, вона розчарувалася в тій людині, хоча продовжувала щиро кохати його.

А згодом дізналася, що чекає дитину.

Жінка дуже боялася людського осуду, тому закрилася, переїхала до іншого міста і нікому не розповідала нічого, соромилася свого вчинку.

А ось тепер, нарешті, Дмитрові розповіла, адже бачила, що навіть через 10 років він має щирі почуття до неї і залишається сам.

В свої 40 років Світлана стала ще кращою, доглянутою, стрункою.

Дмитро покликав її заміж, але вона досі нічого не відповіло, адже вважає, що має дбати про свою доньку, лише їй присвячувати своє життя, адже це через неї вона залишилася без батька, всі ці роки відчуває свою провину перед нею.

Донька її вже доросла, могла б жити своїм життям, адже живе в гуртожитку окремо від матері, навчається.

Хіба Світлана винна в чомусь, що дуже картає себе? Невже вона не має права на своє жіноче щастя?

КІНЕЦЬ.